Соборність і незалежність

Соборність і незалежність

На початку 2022 року українська державна й національна єдність стала однією з найважливіших цілей Кремля. Без її знищення в Москві не бачать можливості перемогти Україну.

У лютому 2022-го, намагаючись діяти за принципом divide et impera (“розділяй і володарюй”), як і у 2014 році, Москва спробувала створити декілька сепаратистських республік на Заході України. 5 березня 2022 року на Івано-Франківщині СБУ затримала сепаратистів, які мали завдання завербувати понад пів тисячі зрадників у західних і центральних областях країни та створити “Федеративну республіку Україна”. Вони планували ліквідувати ключових керівників силових органів і представників влади, захопити адміністративні будівлі та проголосити “народні республіки” за зразком так званих Л/ДНР, а також дискредитувати та позбавити підтримки суспільства силовиків, інспірувати недовіру до правоохоронних органів і ЗСУ. Усе це планувалося в умовах циркулювання чуток про наступ із Білорусі, який би підсилив сепаратистів. Це також могло наштовхнути деяких амбівалентних та опортуністично налаштованих громадян на думку, що в західних областях сепаратисти можуть стати реальною владою, тож краще з ними почати домовлятися.

Уже були готові звернення про незалежність до інших держав. Якби ці псевдоутворення визнала яка-небудь Угорщина, це могло б суттєво вплинути на військову допомогу Україні із Заходу. Нам і без того перед великою війною не хотіли давати зброю, вважаючи, що ми за тиждень капітулюємо й озброєння опиниться в росіян. А якби поширилася інформація про спалахи вуличних заворушень у Галичині та Прикарпатті, на Заході б вирішили, що Україна не контролює навіть західних областей, і військова допомога могла б стати примарною.

План удару зсередини по західній частині України здавався небезпечно ймовірним і по-диявольськи продуманим, а в разі його втілення Україна мала б посипатися, немов картковий будинок. Напевно, в оточенні Медведчука чи в іншому колі українських колабораціоністів успішність реалізації такого плану видавалася гарантованою з огляду на низький рівень патріотизму та недовіру громадян до влади. Але планувальники недооцінили українців, які, за їхнім задумом, мали б перебувати в розпачі та ступорі в перші дні російського вторгнення.

Зважаючи на те, що у 2022 році в кожному селі в західних областях виникли озброєні загони тероборони, кожна школа стала хабом волонтерів, а військкомати не справлялися з кількістю добровольців, “західні” сепаратисти вирішили й носа на вулицю не висовувати в час “Ч”. Так безславно в хаті й пов’язали тих, хто мав завдати нищівного удару по українській національній єдності та державності. Однак агенти Кремля так і не зрозуміли, чому українці в таких умовах залишилися єдиними.

За два роки повномасштабного російського вторгнення в Україні не виникли сепаратистські республіки й навіть в інформаційному просторі не набули поширення ідеї щодо регіонального сепаратизму. Проте ворог активно, хоч і марно, намагається розгойдувати скандали в стилі “Харків не має ППО, тому що все забрали на Київ”, “мобілізують чоловіків лише на Заході України” тощо. Але ці розкольницько-пропагандистські меседжі не відпрацювали вкладених у їхнє тиражування грошей — українці не купилися. Мовний розкол, піком якого був скандал у соцмережах довкола Ірини Фаріон, також не став спусковим гачком масових акцій виходу зі складу України, на що сподівалися в Кремлі.

З усіх російських інформаційно-психологічних операцій більш-менш дієвою виявилася не мовна, не релігійна, не одеська й навіть не закарпатська карта, а понад сторічна марксистсько-ленінська ідея класової ворожнечі. Пропагандистська теза “мобілізація лише для бідних, а багатії відкупилися” здобула більше адептів, аніж усі російські спроби розколоти Україну за, здавалося б, дуже тонкими лініями мовних і регіональних відмінностей. Москва не відмовиться від продовження фінансування цих неліквідних напрямків пропаганди, але в класовий розкол між українськими верхами та низами вкладатиметься ще більше. Принаймні одне із завдань “західних невдах-сепаратистів” — “інспірація недовіри до правоохоронних органів і ЗСУ” — лягає в підготовлений ґрунт, хоч і з мізерними для Кремля урожаями.

Українці стали однією з найбільш згуртованих націй у Європі. У 2022 році українцями за національністю вважали себе 92 % громадян нашої держави. І це при тому, що, за даними офіційного перепису, українців в Україні 77,8 %. Абсолютна більшість українців, понад 84 %, вважає неприпустимими будь-які територіальні поступки (серед російськомовних громадян таких 80 %). Це позиція сильної державницької нації.

22 січня українці відзначають свято, що об’єднує і незалежність, і соборність як запорукидержавності. Цей день в українській історії є подвійно знаковим. 22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради вперше у XX ст. була проголошена незалежність України (тож де-факто 24 серпня 1991 року відбулося відновлення незалежності, яка була перервана тривалою радянською окупацією). А рівно через рік — 22 січня 1919 року — відбулася злука УНР та ЗУНР.

Крім того, показово, що УНР проголосила свою незалежність навіть раніше, аніж Польща, Чехія та країни Балтії, що підвищує історичний імідж нашої держави та розвіює російські міфи про появу України на світовій мапі лише в 1991 році. Зважаючи на це, Україна може підкреслити своє правонаступництво щодо УНР і політичний зв’язок із цією країною та перенести дату формування своєї державності на ціле століття назад. 

День Соборності України руйнує важливий російський пропагандистський міф про те, що вперше українські землі об’єднав Сталін в 1939 році, “завершивши справу, розпочату Богданом Хмельницьким”, як констатувала кремлівська пропаганда. Його Москва використовувала як ідеологічні шори для українських колабораціоністів, яким варто було продемонструвати, скільки “добра” Росія зробила для України. Це свято перетворює радянську окупацію Західної України на акт міжнародної агресії, що не здатна затьмарити історичного значення добровільного об’єднання обох частин України в єдину державу 22 січня 1919 року.

Сьогодні формула української перемоги та відсічі агресору передбачає насамперед єдність і соборність нації — те, чого ми не мали століття тому під час Національно-визвольних змагань. Переважна більшість українців у наш час усвідомлює: хай якою недосконалою є наша держава і влада, хай які відмінності є між українськими областями, це не привід дозволяти росіянам прийти в наш дім і влаштувати Бучу в кожному українському містечку. І соборність для українців — це не просто назва історичного свята, а національна ідея та стратегія колективного виживання в сьогоденні.

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Демократія vs диктатура Українські перемоги 2023 року