By 
Нового польського премʼєра Дональда Туска чекали у Києві з нетерпінням. Причини зрозумілі: двосторонні стосунки упродовж останнього року суттєво похолоднішали, кордон перманентно блокують польські перевізники, нова влада у Варшаві вслід за старою наполягає на обмеженні українського експорту в ЄС. Це ускладнює й без того непросту ситуацію в охопленій війною Україні. Проблему якось потрібно вирішувати. Спочатку у Києві вирішили перечекати, аж поки у Польщі зміниться влада в результаті парламентських виборів. Влада дійсно змінилась, але новому очільнику уряду в перші тижні було не до України. Тому зрозуміло, що на візит до української столиці польського премʼєра багато хто покладав великі надії. Як виявилось, дарма.
Які ж “подарунки” привіз польський премʼєр до Києва 22 січня? З повідомлень в масмедіа дізнаємося про те, що Польща приєдналася до декларації G-7 про гарантії безпеки для України, про новий пакет військової допомоги, про те, що Туск зі Шмигалем вшанували полеглих воїнів. І все? А що б іще?
Десь за тиждень до цього візиту польський інформаційний портал Onet.pl писав: “Очікуваний незабаром візит Дональда Туска у Київ, найімовірніше, не принесе перелому у взаємовідносинах. За інформацією Онету, він буде радше нагодою, щоб висловити загальну політичну підтримку для України, а не щоб вирішити суперечки між Варшавою і Києвом”.
Чому ж так? На думку польського публіциста: “Проблема полягає в тому, що Київ не готовий до жодного реального діалогу з Польщею”. Як приклад проблем, котрі не вирішуються, він наводить ситуацію з блокуванням кордону. “Польські перевізники банкрутують, оскільки українських транспортних фірм не стосуються унійні правила, котрі застосовуються щодо поляків і через які суттєво зростають витрати наших перевізників. Що ще гірше, українська влада демонстративним чином дискримінує польських перевізників, проявом чого є те, що польські TIR де-факто не спроможні перетинати польсько-український кордон”.
Не обійшлося і без згадок про ставлення до проблеми українських журналістів: “Українські масмедіа сповнені все виразніших антипольських текстів. Про дискримінацію польських перевізників в них немає ані слова, а те, що польські рільники збанкрутують, немає для них жодного значення”. Скоріш за все, тут ідеться про статтю на “Європейській правді”, де редакція у повному складі вихлюпнула на поляків єрихонські плачі й стогони через те, що, мовляв, Польща веде “повномасштабну торгову війну проти України”, що “Польща тиждень за тижнем вбиває європейське майбутнє України” і т.д., і т.п. В цій статті дійсно немає ні слова про реальні — тобто економічні, а не політичні — причини й відповідальність української сторони. Зате європейськоправдівці вважають “цинічними” закиди деяких поляків про “невдячність українців”. І тут варто б пригадати наші статті, де йшлося про таку небезпеку: “Польський рахунок” та “Українська качка й польський орел“.
Однак причини проблем з українським кордоном і експортом є значно глибшими, ніж політичні настрої, симпатії чи антипатії. І їх усування потребуватиме від влади України (в майбутньому ще більше, ніж зараз) значно професійнішого, прагматичнішого і чеснішого ангажування. Не таємниця ж, що фермери ЄС вважають, що постачання українського продовольства на територію Євросоюзу руйнує їхній ринок. А поважні українські експерти пишуть про те, що Україна має ретельніше планувати своє виробництво. Україна – а не українські олігархи-землевласники.
Саме в цьому контексті потрібно розглядати той факт, що “прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск зберігає протекціоністську позицію попереднього уряду і має намір виступити проти продовження угоди про вільну торгівлю ЄС з Україною”, як пише The Financial Times. Або ж, чому заступник міністра сільського господарства Польщі Міхал Колодзейчак попереджає, що уряд не дасть згоди на відновлення пільгових умов для торгівлі України з ЄС. Бо, як він твердить, “інтереси польських фермерів, наша продовольча безпека та прибуткове виробництво є пріоритетними”. Та чимало інших “чому”. І надії Києва на те, що при зміні владної команди над Віслою щось тут суттєво зміниться, були наївними, якщо й не безвідповідальними. Як пише польська преса, політики змінюються, а економічні інтереси залишаються такими самими.
І стосується це не лише Польщі. Як бачимо, з подібними претензіями до України вже виступають рільники й перевізники інших сусідніх країн, за нашим західним кордоном. Це при тому, що ще до справи не бралися німці з французами. Чим більше Україна буде наближатись до ЄС, тим ці проблеми ставатимуть дошкульнішими. І через те, що дешевша сільськогосподарська продукція з України ставитиме в програшну позицію європейських фермерів; і через конкуренцію за гроші з європейських розвиткових фондів, де українська післявоєнна відбудова й інфраструктурна перебудова поглинатиме левову частку; і через притік інвестицій, де велика за площею українська держава й дешева робоча сила можуть бути більш привабливими для великого бізнесу. Все це потрібно мати на увазі, а проблеми з Польщею, яка до нас і так буде більш прихильною, ніж інші, Києву варто розглядати й «відпрацьовувати» як своєрідний тренінг, практикум, котрий повинен приготувати країну до майбутніх євроінтеграційних випробувань.
Тому не слід нарікати, що Дональд Туск цього разу привіз нам не все, чого ми сподівались. Треба тішитись, що приїхав.
