Спека для бідних (чтиво не для “широкого загалу”)

Спека для бідних (чтиво не для “широкого загалу”)
У літній період чи в час його наближення нам часто доводиться чути або читати в соцмережах нарікання, що люди з фінансових міркувань не можуть собі дозволити відпочинок “під палючим сонцем десь коло води”. Частково їх можна заспокоїти – спека невдовзі сама прийде до них, щоправда, найімовірніше, без води.

Поки що про це знають відповідні фахівці та якась частина громадян, стурбована проблемою кліматичних змін і глобального потепління. Вони намагаються поділитися з “широким загалом” своїми тривогами, але наразі безуспішно. Інформація у ЗМІ про те, що атмосфера упродовж останніх 50-ти років нагрівається швидше, ніж за попередні дві тисячі, широкому загалові ні про що не говорить. Розповіді про танення “вічних” льодовиків десь далеко на півночі і несподіваний снігопад у районах гарячого півдня широкий загал вважає “прикольними”. Новина про існування десь в океані “сміттєвого острова” завбільшки з континент зовсім не зворушує широкий загал, бо він і сам живе, мов той острів в океані сміття, продукованого ним самим. Що ж тут ще скажеш?

Останні виборчі перегони – і в нас, і в ЄС – продемонстрували стару істину, що прості люди дуже переймаються (до сварок, взаємних образ, істерик) найближчим майбутнім (яке їм видається очевидним, хоч насправді є уявним), але всіляко опираються необхідності заглянути у більш віддалене майбутнє, що потребує напруження уяви. А якщо це вимагає ще й ознайомлення з якимись фаховими даними, думками науковців, прогнозами спеціалістів, то це взагалі більшість людей втомлює. Тому турботу про дальше майбутнє проста людина віддає в компетенцію Бога, держави чи таємного світового уряду (залежно від того, хто у що вірить) – як вони вирішать, так і буде.

Нам же – людям не настільки простим, щоб не перейматись майбутнім, і не настільки впливовим, щоб вплинути на хід подій – залишається тільки уявляти собі прийдешні загрози. Може ми й не здатні змінити всього того, що наближається, але ж приготуватися до нього можемо? Чи принаймні спробувати.

Останнім часом багато пишуть про підготовану для ООН доповідь про майбутні загрози, зокрема й про кліматичні зміни. Автор доповіді Філіп Алстон використав у ній тривожне поняття – “кліматичний апартеїд”, яке натякає на те, що нас всіх (точніше – майже всіх) може чекати в найближчі десятиліття внаслідок кліматичних змін.

Коротко і поверхово кажучи (щоб не втомлювати широкого загалу), йдеться про те, що до кінця століття (а може й за кілька десятиліть) значна частина поверхні Землі стане непридатною для виживання людини (яка до того ж плодиться приблизно такими ж темпами, як наростає глобальне потепління). Це може означати, що мільярди людей вирушать зі своїх “мертвих” місць мешкання у ті регіони, де життя все ще буде можливим і де вони (тут і до ворожки не ходи) вступлять у більш-менш жорсткий конфлікт з місцевим населенням. До того ж потрібно розуміти, що головним “об’єктом” протистояння буде зовсім не “Богом дана земля”, “солов’їна мова” чи “віра батьків”, а елементарні блага – вода, повітря та джерела енергії.

Як же з цією проблемою планують впоратися ті, хто і зараз приймає глобальні рішення? Ну що ж, проекти є, іноді інформація про них навіть потрапляє в пресу. Багато хто вже бачив фотографії штучних островів в океанах з люксусовими умовами для проживання. У горах Німеччини (точніше під ними) є й елітарні бункери, повністю обладнані для комфортного існування. Дослідники космосу невтомно працюють над пошуком придатних для життя планет, а також над засобами транспортування на них людей. Яких людей – оцих всіх мільярдів бідноти? Скільки у кожного з нас є шансів переселитися, скажімо, на Марс, винайняти елітарний бункер чи купити квартирку на штучному острові? Хіба це не повинно бути для нас питанням № 1? Якщо шансів мало, то може варто подумати про те, щоб якнайдалі відсунути момент знищення нашої планети? Якщо нам не дано бути супербагатими, то ж не обов’язково бути гіперглупими.

Звичайно ж, зараз не хочеться про це думати, особливо влітку. Тепер наші думки скеровані до сонячної засмаги і морських хвиль, лісової свіжості і річкової прохолоди. Подумаємо про це пізніше? А коли?

Тоді, коли мільйони з нас повернуться до нормального робочого життя, у нас будуть інші, більш нагальні турботи. Офісні працівники заведуть свої приватні та службові авто, запускаючи в атмосферу потоки автомобільних газів; гірники полізуть в шахти, а сталевари приступлять до мартенів, в результаті чого в повітрі опиняться тони шкідливих речовин. Та й селянам традиційно треба буде спалити суху траву на полях, а горянам – нарубати трошки лісу для замовника. І навіть прості домогосподарки ходитимуть щодня на закупи, щоб потім тисячі пластикових пакетів запустити на вітер, котрий їх потопить у ріках, порозносить полями, порозвішує по деревах. Усім їм при цьому ніколи буде замислюватись про глобальне потепління.

Загалом, думати мали б передусім молоді, ті, хто має шанс дожити до якогось умовного 2050-го чи 2080-го року. Але чи вміє більшість з них взагалі думати, а чи тільки рефлексувати на відео- і аудіо образи із ґаджетів? Ну що ж, ще древні римляни казали: “Кожному своє”. А нещодавно Білл Гейтс на своєму Twitter-і з цього приводу написав важливу думку: “Внаслідок кліматичних змін найвищу ціну заплатять ті, хто найменш відповідальний”. Проста людина, як відомо, ніколи й ні в чому не винна. Але в ситуації кліматичних змін ця “відмазка” не спрацює.

 

Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com»
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал. 
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ