By “Хто кого любить, той того й чубить”, – так кажуть ті, хто приймає конфлікт як буденність чи й гірше – як театр бойових дій, де або ти, або тебе. Природно, коли члени сім’ї збираються за одним столом, дискутують та вирішують суперечки. Але в чому ж відмінність між конфліктом і насильством?
У конфлікті опонент має право на власну думку чи вибір. А от під час сімейної сварки, яка подібна більше на війну без компромісів, хтось обов’язково постраждає.
Домашнє насильство є не просто делікатною темою, але й такою, яку прийнято замовчувати. Суперечки, побиття й знущання відбуваються всередині сім’ї. Адже шкоди завдають люди, від яких не очікуєш загрози. Майже 70% жертв домашнього насильства – це жінки. Щороку поліція реєструє понад 100 тисяч заяв про випадки родинної агресії. Однак це лише частина правди. Зазвичай постраждалі не звертаються до поліції. Люди мовчать через страх.
Існує хибна думка, що домашнє насильство – це проблема виключно бідних, неблагополучних сімей. Та факти говорять про інше. Згадаймо Вітні Г’юстон і Боббі Брауна, Ріанну й Кріса та інших відомих людей. Ще один міф – жертва спонукала до насильства. Звичайно, бездумне догоджання кривднику в усьому не зупинить насильства. Зазвичай потерпілий не може зробити нічого, щоб припинити знущання.
Насправді про насильство треба не просто говорити в хвилини відвертості, а наголошувати на цій проблемі. Натомість довкола лиш тиша, яка швидше нагадує змову. Серед причин замовчування насильства – страх “виносити сміття з дому” та поширена фобія “а що подумають інші?”. В Україні простежується й відбиток совкового виховання старшого покоління.
Нині основна місія законотворців, експертів з гендерних питань та борців за рівноправ’я – донести до людей, що домашнє насильство – це злочин рівноцінний крадіжці, розбою і вбивству.
Минулого літа працівники Міністерства внутрішніх справ України та Нацполіції сформували спеціальні мобільні бригади проекту допомоги жертвам насилля “Поліна”. Усе, що потрібно зробити потерпілим – зателефонувати на лінію “102” і повідомити про обставини події. Далі оператори гарячої лінії класифікують правопорушення. Найпершими приїжджають патрульні.
У мобільних групах працюють також жінки. Адже жіночий тембр голосу, його чуйність та доброзичливість допоможуть постраждалим відчути себе в безпеці. Це підтверджують психологи й працівники соціальних служб. Досвід перейняли із світової практики. Навчальні тренінги для працівників “Поліни” проводили експерти ОБСЄ, ПРООН, “ООН Жінки” та Канадської поліцейської місії.
Ще одним кроком у захисті від родинної агресії стало ухвалення закону “Про запобігання та протидію домашньому насильству”, який набуде чинності вже з січня 2019 року. Відтоді домашнє насильство перейде з категорії адміністративного правопорушення до кримінального.
Одне з нововведень закону – “терміновий заборонний припис”. Працівник поліції може негайно виписати його кривднику за фактом вчинення насильства, і у такий спосіб заборонити спілкуватися з потерпілою особою на певну кількість днів. Також жертва насильства може звернутися до суду і вимагати виселення кривдника з місця спільного проживання. Такий інструмент впливу є “обмежувальним приписом”. До того ж суд може заборонити кривднику турбувати потерпілу особу повідомленнями чи телефонними дзвінками.
Ось такі конкретні дії роблять нас ближчими до ЄС, і лише наші стереотипи та міфи є перешкодою до гарантування рівності та безпеки. Миритися з домашнім насильством не можна. І хоча це ганебне явище не змогли подолати навіть розвинені країни ЄС, відпустити проблему – це не вихід. Жити без насильства – невід’ємне право кожної людини.
