З диванно-окультного. Егрегор війни

Є підозра, що війни мають своїх егрегорів. Таких собі несплячих стражів колективного духу, що зіткані чи то з таємничої квантової піни (термін фізика Джона Вілера), чи то з не менш таємничих астральних тіл. Це припущення опосередковано підтвердила російсько-українська війна. Інакше, скажімо, як пояснити, що політичні “батьки Біловезької угоди”, які жили довго-довго, вирушили швидким парадом до кращих (або до гірших) світів під залпи війни 2022 року.

Першим ще 3 травня двинув трансцендентних коней Станіслав Шушкевич. За тиждень у засвіти стартував Леонід Кравчук. Не змусив на себе довго чекати й Геннадій Бурбуліс, колишній держсекретар РРФСР, чий підпис засвідчив кончину “імперії зла” від імені Росії. Дрібніший за рангом і масштабом та набагато молодший за перших двох підписантів угоди 1991 року, він залишив нашу реальність 19 червня. А крапку поставив фінал воєнного літа. До трійки виконавців доєдналася фігура головного калібру. Та, яка реально готувала Біловезький ґрунт – Горбачов.

Егрегор війни вичистив структурне поле. Прибрав тих, які своєю, скажімо прямо, невідповідністю масштабам можливостей відклали велику війну на потім, самовільно “доручили” її наступним поколінням і пітьмі майбутнього. Допоки тривала мирна пауза, їхня фізична присутність також тривала. Мир був тим “якорем свідчення”, за який воленс-ноленс зачепилося існування цих фактично випадкових людей. Егрегор війни ще дав їм змогу побачити наслідки їхнього капусника, а відтак безжально розірвав якірного ланцюга.

Він дуже специфічний, цей егрегор. Він живиться квантовою піною (астральними туманами) минулого. Грається перекодуванням старих смислів. Він відбиває події Другої світової, наче в дзеркалі, перетворює Схід на Захід, а Захід на Схід. Він витягує з далекого минулого призабуті слова й підперті міфами архетипи: лендліз, бліцкриг, східний фронт.

Біснуватий диктатор тепер не в Берліні, а в Москві. Геббельс став брюнеткою, Гіммлер – абреком, а Ріббентроп – злою конякою. Героїчна прикордонна фортеця перемістилася з Берестейщини на сонячний берег Азовського моря, а місто, що нині перебуває під постійними обстрілами, має ім’я не вождя пролетаріату, а слобідського козака. Перший переламний момент війни (хто б сумнівався!) хронотопічно зв’язаний із передмістями столиці. Лише замість казкових “панфіловців” – реальна тероборона, а на місці фельдмаршала з давнього прусського роду якийсь безрідний горбоконик Єршов.

Ну й у суто окультному сенсі новий рейх поступається старому. У того біснуватого були правдиві тибетські шамани, а в цього – лише окультна солянка, замішана на “Битві екстрасенсів”.

Кажуть, що чаклуни й різні придворні відьми важать при дворі теперішнього біснуватого не менше за тих, що крутилися навколо Адольфа Алоїзовича. Але однаково щось не зростається. Якби тибетські шамани Гітлера сказали йому почати війну в день шести двійок, то той почав би її з точністю астрономічного інструмента. Нумерологи Путіна (чи, може, Юри Ковальчука?) визначили найбільш сприятливий день для вторгнення – 22.02.2022. Але генерали не встигли до красивої дати з підготовкою, недотягнули тощо. Тепер вони пакують валізи, а нумерологи ходять із гордо піднятими жезлами Сили. Мовляв, ми ж не винні в цій параші, треба чітко виконувати числові настанови.

А ще кажуть, що “у всьому винний” відомий у вузьких колах московський астролог Т. Що саме він підіграв генералам, написавши в окультно-аналітичній довідці, що 24 лютого є кродерною опозицією 24 серпня, тобто натального дня України, і що, відповідно, “егрегор українського націоналізму” найслабше маніфестує себе саме цього дня. У Кремлі, я гадаю, мало хто второпав, що таке “кродер” і “натальний”, але зміну дати із шести двійок на кродерну опозицію погодили на бункерному рівні. Бо ж генералам та “опозиція” технічно більше підходила.

Відтоді, подейкують тямущі люди, імениті московські астрологи примудрилися ще двічі сісти в калабаню. Спочатку вони напророчили, що хитрий мінський ждун сповниться рішучої войовничості саме перед православною Пасхою, гримне п’ятірнею по столу й таки відправить бульбашів проти Заходу України. Але упс, не сповнився.

А ще вони побачили повстання “угнетенного русского населения” в Одесі. Їх навіть і не просили таке побачити, але вони побачили, прибігли й повідомили. Мовляв, посилайте десантні кораблі, “угнетенные” вже готові скропити Дерибасівську своєю жертовною кров’ю. Кажуть, що фюрерові про таке навіть не доповідали.

Злі язики підсумовують: після цих двох ударів у штангу іменитих астрологів попросили на вихід, а сама наука про небесні тіла різко впала в авторитеті у Москві. Ну й у гонорарах, звісно.

Егрегор війни – неблагий і примхливий. Він далекий родич, проте все-таки родич Вотана, Молоха й Ашшура. Його вже наситили мстивою силою пролитої крові. З ним не варто гратися, його суверенною волею не треба легковажити. Він небезпечний. Що, до речі, вкотре й підтвердилося на прикладі Дугіна, любителя егрегоріальних спекуляцій і натягування конспірологічної сови на езотеричний глобус.

Адже кожне висловлене слово, кожний публічний заклик вливають потенціали своїх повідомлень у складні переплетення нестрижневих, невідчутних і непрямих потоків його сили. Відповідь може прийти за годину, а може й через десять років. Може прошмигнути уві сні, а може й у базовій реальності. Може прибути як інформація, а може і як куля або вибухівка. Але обов’язково прийде, таким є закон Рівноваги.

Егрегор війни робить свою роботу. Прискорює символічну панахиду за минулим, допомагає народженню майбуття. Змінює імена, перерозподіляє смисли. Зносить декорації старого світу та будує свіжу матрицю облуди.

Ми вже іноді дивуємося собі довоєнним. Забуваємо довоєнні ритуали та значення і звикаємо до нових. Хтось пробує осідлати війну для своїх дрібних смішних вигід. Хтось герметично консервує свою особистість, щоб відкрити ту дорогоцінну консервацію після перемоги. Хтось намагається виправдати себе збереженням обрядів і позицій. Дарма. Егрегор війни не для того віддзеркалив у собі, спотворив, перекрутив і перепризначив старі міфи. Усе кардинально змінюється, усі консерви псуються.

У нас уже інше відчуття часу. Інше відчуття правди. Інше відчуття себе. Інша мова для повідомлень та інша мова для страхів. Інша квантова піна.

Ми, бува, ще не звикли до наших нових імен. А хтось навіть і не знає, що його називають уже зовсім не так, як до 24.02. Він (вона) усе ще повторює своє старе ім’я й дивується навколишній порожнечі та невпізнанню. Егрегор війни не робить винятків для запізнюхів. Хто не визнав його волі – той програв. Хто не вивчив нових імен – той програв. І хто спробував випередити перебіг подій – також програв. Егрегор війни хоче, щоб ми крокували, звикали й дихали в його ритмі. У ньому є щось від вимогливого сержанта. Зрештою, немає чому дивуватися.

Хтось запитає автора: “Який із цього всього висновок?”

Автор відповідає: “Невдовзі побачимо”.