By Більшість із нас, мабуть, чула вислів: “Світ – театр, а люди в нім – актори”. Стара фраза, походить із тих часів, коли люди ще мали якесь значення для світу. Тепер ж світ обертається навколо політиків. У лапках і без лапок. Щоби стати політиком колись, потрібно було говорити людям розумні речі, тепер досить їх розважати. Дональд Трамп чи Борис Джонсон, Еммануель Макрон чи Володимир Зеленський здобувають підтримку виборця не тому, що вони добрі політики, а тому, що непересічні актори. За цю схильність до розваг колись заплатимо ми всі. Та, зрештою, уже платимо.
Світ швидко змінюється, ми за ним не встигаємо. Щодня щось нове. Нас легко здивувати й захопити технічними новинками, бо ми не були готові до такого інтенсивного розвитку технологій, нас легко вводити в оману, бо ми не знаємо, чого ще від нього чекати – від світу-театру і його головних акторів-політиків. Нам багато що з цього не подобається, але ми не орієнтуємося, чого нам вимагати від мера чи президента, бо не маємо певності, чого взагалі можемо сподіватися від Urbi et Orbi.
Це наслідок нашої загубленості у світі, дезорієнтованості в житті. Звідси ж повна довіра або цілковита недовіра до публічних осіб, які щось обіцяють чи до чогось закликають. Довіра й недовіра мають однакову суспільну вартість, бо обидві підштовхують нас до ірраціональних виборів, протестних рішень.
В одній із серій чудового футуристичного британського телесеріалу “Чорне дзеркало” цілком притомні громадяни на виборах друге місце забезпечують своїми голосами анімаційному персонажеві, ведмедикові Валдо (Waldo), який у телешоу безпардонно критикує, а часом і вульгарно атакує інших, реальних кандидатів. Чому так сталося? Бо Валдо “може донести будь-який політичний меседж, не маючи недоліків людини”. Який це меседж? “Вір, надійся, зміни майбутнє!” Як він повинен його донести? “Активізуючи обездолених, але не відлякуючи середній клас”. І так “отримуємо той політико-розважальний продукт, якого люди хочуть”.
От і ми голосуємо за свого “Валдо”, бо всі інші вже були, бо вони асоціюються в нас із проблемами, бо набридло. Хоч і розуміємо, що це ірраціонально. Але ірраціональним, з нашого погляду, є й так зване покоління Z, молодь, яка вже починає відігравати важливу роль у суспільному житті і функціонуванні держави.
Про ірраціоналізм молодих ми знаємо багато – і про схильність до наркотиків, і про залежність від ґаджетів, і про їхню “крутість” у віртуальній дійсності та водночас безпорадність у реальному житті. А ще про загальну байдужість до цього “старого” ладу. Як же вони збираються керувати світом, жити в ньому, якщо він їм байдужий? Яку відводять собі роль у майбутньому?
Наприклад, Ґрета Тунберг, відома тепер на весь світ шведська школярка. Нині її називають іконою руху проти кліматичних змін. Мільйони підлітків виходять на вулиці міст у 140 країнах за її прикладом. Кумир молоді? Сумніваюсь. Дитина із синдромом Аспергера, з асоціальною поведінкою, яку “чмирили” однолітки в школі, яка була головним болем для вчителів і клопотом для батьків, і раптом – “ікона”?
Ми, “старі”, переважно вже не віримо в ікони – ні в колишні батьківські, ні в сучасні – наших дітей. Але діти вірять. Та зовсім не тому, що дівчинка з аутизмом зі Швеції переживає за кліматичні зміни й бореться за порятунок планети. А тому, що її емоційні, короткі і прості виступи – чи то на Економічному форумі в Давосі, чи на Кліматичному саміті ООН – показують на всіх світових телеканалах. Її возять світом, платять гонорари, видали й популяризують її книжку. Уже почалися розмови, а чи не дати б їй Нобелівську премію миру.
Тож є підстави думати, що вона стала “іконою” для тінейджерів не через спроби зупинити кліматичні зміни, а через славу і гроші – головні стимули нинішньої молоді, як, зрештою, і вчорашньої чи завтрашньої. За це вони мільйонами вийшли на вулиці в 140 країнах. Їм би теж так хотілось. І це, скоріш за все, добре прорахували ті, хто розкручує популярність дівчинки Ґрети.
І тут знову вилазить наша незорієнтованість, непевність, загубленість у реаліях: вірити в загрозу кліматичних змін чи ні; вірити борцям із загрозою кліматичних змін чи ні; вірити слізонькам дівчинки Ґрети чи ні? Ми ніби й переймаємось глобальним потеплінням, але нічого не робимо, щоб обмежити його вплив, бо нам не до того – тут би рахунки заплатити за тепло взимку, яке там потепління.
До того ж ми розуміємо, що ніякі “дитячі протести” не зупинять китайських промисловців, американські корпорації, латиноамериканських мафіозі, що вирубують прастарі ліси. Для чого ж тоді нам у світі західної цивілізації поширювати цю агресію проти нинішньої системи ще й із використанням дітей?
Посил Ґрети зрозумілий: ви все зіпсували, тож мають прийти інші. Але хто прийде за Ґретою? Хто використовує нині школярку, яка насправді нічого не може вдіяти, крім проливання сліз перед телекамерами і звинувачення дорослих на високих міжнародних форумах?
Мене особисто хвилюють кліматичні зміни, але ще більше непокоїть використання дітей для досягнення певних чи й не завжди зрозумілих політичних цілей. Така експлуатація дитячого наївного мрійництва та інфантильного фанатизму не є новою, і люди старших поколінь знають, наскільки вона може бути небезпечною. “Павлики морозови” й “гітлер юґенд”, неповнолітні кіллери міжнародної мафії й бійці парамілітарних банд у Африці – це ж усе діти, яких використали дорослі.
Ці аналогії можуть комусь видатися дещо натягнутими, але все ж дають підстави запитати себе, чи не привабить “казус Ґрета” молодих радикалів, які заради “порятунку людства” знову перекатруплять на різні способи половину цього ж людства?
Як пишуть західні публіцисти, процес цих змін може розпочатися вже 7 жовтня в серці Великобританії, де ініціатива Extinction Rebellion планує провести довготривале блокування центру Лондона. Чи з цього може початися щось поважніше?
У будь-якому випадку, відповіді на запитання й сумніви, сформульовані в цій статті, можуть прийти раніше, ніж ми сподіваємось. А для байдужих – ще раніше, ніж вони встигнуть поставити ці запитання.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
