By На заході Франції у затоці Морбіан на острові Гавріні, який є гранітною скелею розмірами 700 х 400 м, розташований курган, названий, як і острів, Гавріні (рис.1). Цей курган, зведений 3 500 р. до н.е., виявлений у 1835 р. і досліджений у 1930-ті роки археологом Захарі Ле Рузіком, виконував ту ж функцію, що й інші кургани проходження – проведення сонячного світла через коридор у центральну камеру в день зимового сонцестояння.
Діаметр кам’яного насипу кургану – 50 метрів. Від зовнішнього входу до центральної камери веде коридор довжиною 14 м, складений з кам’яних плит – ортостатів, на які нанесені різні символи.
Серед символів переважають концентричні кола, що розходяться від центру. Вони інтерпретувалися як щити або стилізовані зображення людей. На нашу думку, ці знаки є схематичним відображенням структури кургану, насип якого зводився з каміння або із землі концентричними колами від центральної камери. Виступ на зовнішньому колі міг означати вхід до кургану.
Центральна камера кургану Гавріні (у поперек – 2,5 м), складається з п’ятдесяти ретельно підігнаних одна до одної кам’яних плит. На плиті, що служить стелею, вирізьблено зображення бика, рогів та ще однієї істоти, подібної до кашалота. Це свідчить про культ цих тварин. Бик традиційно асоціювався з тілом Землі та підземним світом, а зображення кашалота можна пояснити тим, що гробниця розташована на острові у тому місці, де затока Морбіан впадає в Атлантичний океан. Отже, ці величезні океанічні істоти могли відігравати важливу роль у віруваннях давніх мешканців узбережжя.
Особливо багато мегалітичних споруд сконцентровано на Оркнейських островах Шотландії, зокрема на острові Мейкленд, який в IV – ІІІ тис. до н.е. вірогідно був одним з найважливіших релігійних центрів Європи. Зведенню мегалітичних споруд у цьому місці сприяли багаті поклади каміння – основного будівельного матеріалу того часу.
Найвизначнішою пам’яткою Шотландії ІІІ тисячоліття до н.е. на острові Мейкленд є курган Мейсхау (Maes Hawe), орієнтований на західне сонце не лише в день зимового сонцестояння, але й за 20 днів до нього і 20 днів після нього.
Висота кургану 7,3 м, діаметр – 35 м. Колись курган стояв на глиняній платформі, оточеній ровом і насипом. Радіовуглецевий аналіз платформи показав, що вона була зведена близько 3 900 р. до н.е., у той час як вся конструкція кургану датується 3 100, 2 820, 2 800 р. до н.е.
Структуру внутрішніх приміщень кургану чітко видно на зображенні, отриманому з допомогою лазерного сканування, зробленого студією цифрового дизайну при художній школі у Глазго.
За зовнішнім входом починається складений з кам’яних плит коридор довжиною 11 м, висотою 1,4 м і шириною 1 м, який приводить до центральної хрестоподібної камери (4,5 х 4,5 х 4,5 м), також складеної з ретельно підігнаних один до одного кам’яних блоків вагою до 3 тон. У трьох стінах камери зроблено отвори висотою 1 м, підняті над землею на рівні пояса. Ці отвори ведуть до невеликих субкамер, котрі, можливо, призначалися для поховань. Коли у кінці Х ст. у курган зайшли вікінги, то, згідно з їхніми записами, він був порожнім. У 1861 р. в одній з бічних субкамер було виявлено людський череп, а біля нього зуби та кістки коня, але це було значно пізніше поховання.
Всі чотири отвори у центральній камері закривались каменями, які тепер стоять біля них у спеціальних заглибленнях. Камені, що блокували отвори, були точно підігнані по ширині, але по висоті були меншими на 50 см, тому світло попадало не в отвір, а в щілину, що створювало більшу концентрацію пучка променів і було потрібно для ритуалів, пов’язаних з культом Сонця. Прохід до центральної хрестоподібної камери орієнтований на західне сонце, яке сідало взимку за пагорбами Хой. Камера була розміщена таким чином, що під час зимового сонцестояння та 20 днів до і після нього сонячне світло потрапляло у кам’яний прохід і в камеру два рази у день. О п’ятій годині вечора сонячне світло заходило у камеру, о 5:15 щезало, але через 15 хвилин, коли Венера з’являлась над Word Hill, світло знову попадало в камеру на дві хвилини.
Архітектура Мейсхау однозначно свідчить про його зв’язок з солярним та астральним культами, які синтезувалися з культом Землі. Символічне поєднання Землі з космосом через проникнення у центр кургану світлового променю було характерною ознакою релігійної думки IV – ІІІ тисячоліття до н.е. (доби Тельця), коли Земля усвідомлювалась часткою світобудови у зв’язку та взаємодії з іншими планетами та зірками.
