Таємниці війни-3: діти та онуки “Гарпії”

Таємниці війни-3: діти та онуки “Гарпії”

З ударними дронами все якось загадково. Пів року ми твердо знали, що агресор стріляє іранськими Shahed-131, 136, й ось тобі маєш. Чільний представник Офісу Генпрокурора Іван Чижевський 20 січня заявив, що прокуратура не може чітко сказати, що “летючі мопеди” з написами на кілях “Герань” і “Герань-2” походять із країни аятоли Хомейні й царя Дарія. Вони ніби іранські, але це не точно. Тому що доказів їхнього походження майже немає.

Конспірологи відразу пов’язали прокурорську заяву з тим, що Іран офіційно відмовився визнавати російськими окуповані території України. Мовляв, про щось домовилися.

Хай там як, але все це знову привернуло увагу суспільства до ударних дронів як виду зброї. А ще в Москві почали розміщувати зенітні комплекси “Панцир” на дахах офісних будівель. Кажуть, що в очікуванні наших ударних дронів із дальністю дії до 1000 кілометрів.

Водночас мало хто знає, звідки взялися ці літальні пристрої з трикутним крилом, двома кілями і стрекотливим двигуном у хвостовій частині. Багато хто щиро впевнений, що смертоносні “мопеди” є оригінальною іранською розробкою і такими собі “ракетами для бідних”. Насправді ці безпілотні літальні апарати (БПЛА) мають довгу історію.

Оригінальний ударний одноразовий дрон цієї конфігурації розробило наприкінці 80-х років відділення Malat ізраїльського аерокосмічного концерну ІАІ. Він отримав назву Harpy (“Гарпія”). Завданням цих апаратів був пошук і знищення ворожих радіолокаційних станцій (РЛС). “Гарпій”споряджали простеньким роторним двигуном AR731 та електронним пристроєм, що давав змогу програмувати його політ до виходу в район очікування. Баражуючи в цьому районі, “Гарпія” шукала сигнал РЛС. І щойно знаходила, пікірувала на неї і вражала фугасом.

“Гарпії” прийшли на заміну ізраїльським протирадіолокаційним ракетам AGM-78 Standart ARM, які також запускалися з вантажних автомобілів. Кожен із них ніс 18 герметичних контейнерів із дронами. Батарея “Гарпій” складалася з трьох таких автівок, центру керування та підрозділу тилового забезпечення. Атака на ворожу РЛС здійснювалася відразу багатьма дронами, що надзвичайно ускладнювало протидію.

Конструкція “Гарпій” виявилася дуже вдалою та зручною у виробництві. Їх експортували в країни Азії, зокрема в Китай, Індію, Туреччину та Південну Корею. У цих державах були створені власні модифікації ізраїльського БПЛА, які мали ширше коло завдань. Ці апарати були навчені вражати не лише РЛС, а і всю номенклатуру нерухомих цілей. Іранські “шахеди” також створювалися в другому десятилітті XXI ст. на базі “Гарпії”. А в самому Ізраїлі ці БПЛА стали основою для більш досконалих “Гаропів” (2009 рік), здатних вражати цілі на відстані до 1000 км і баражувати в районі очікування до 6 годин.

Можна припустити, що українські одноразові дрони, здатні атакувати Москву та більшість військових баз у європейській частині РФ, також належать до сімейства “Гарпії”. Якщо це припущення правильне, то можна поміркувати про ті гіпотетичні можливості, які відкриваються перед нашими Силами оборони завдяки таким апаратам.

БПЛА сімейства “Гарпії” не вражають своїми тактико-технічними характеристиками. Вони тихохідні (швидкість польоту до 185 км/год), несуть боєзаряд невеликої потужності (заявлена вага бойової частини українського дальнього БПЛА — 75 кг), мають нерезервовану систему наведення. Їх легко збити не лише ЗРК, але і простим зенітним кулеметом. Реальна ефективність їхнього бойового застосування залежить від двох чинників: від здатності довго та безаварійно летіти в режимі огинання рельєфу і від кількості апаратів, що одночасно атакують ціль.

Ті “Герані”, які, як тепер виявилося, не конче іранські, майже не здатні огинати будинки й пагорби. Тому переважно летять на висоті більш як 50 м і маневрують доволі обмежено, що робить їх достатньо помітними для РЛС та полегшує роботу ППО. Останні атаки “Гераней”, як відомо, закінчилися повним фіаско.

Якщо, скажімо, Москву атакувати дронами з подібними “вміннями”, то для насправді результативної атаки величезного й добре захищеного міста треба одночасно випустити в напрямку російської столиці до сотні, а краще — кілька сотень таких БПЛА. Лише тоді спрацює “ефект пересичення ЗРК”, коли ворожі зенітні системи не зможуть ефективно розподілити ракети по цілях і почнуть заподіювати більшу шкоду власній інфраструктурі, аніж атакувальним дронам.

З іншого боку, розміри Москви полегшують завдання програмістів вітчизняних стратегічних БПЛА. Прикрити засобами ППО велике місто, навіть знаючи напрямок, з якого летітимуть ударні дрони, дуже складно. У такому місті багато — сотні й сотні — оборонних об’єктів, кожний із яких може стати потенційною ціллю для БПЛА. Навіть маючи десятки “Панцирів” і “Торів”, неможливо надійно захистити всі штабні й урядові будівлі, військові підприємства, оборонні дослідницькі установи та лабораторії, наукові центри МО, резиденції спецслужб, комунікаційні споруди тощо.

Усі ці об’єкти, нагадаю, після 24.02 є законними цілями для українських ВПС. Усі вони мають масштабні наземні елементи, вразливі для летючого боєзапасу потужністю в 75 кг тротилу.

Протиракетний щит Москви, призначений для відбиття масованої атаки міжконтинентальних балістичних ракет, навряд чи тут допоможе. Ракети шахтного розміщення А-135 та А-235 “Нудоль”, які становлять основу цього щита, дуже дорогі й не надто численні. А ще вони були розроблені для перехоплення швидкісних цілей на кордоні атмосфери й космосу, на великій відстані від Москви. Ракета “Нудоль” за своїми заявленими характеристиками здатна збивати навіть штучні супутники Землі, що летять зі швидкістю 8 км/с. І коштує вона у 200 або й у 300 разів дорожче за ударний дрон із сімейства “Гарпії”. Кумедно було б, якби ракета такого класу ганялася за “мопедом”, що стрекотить між заводськими трубами.

Якщо ж українські БПЛА дальньої дії вміють огинати рельєф на висотах 30–50 м, то це різко знижує здатність російської ППО відбивати їхні атаки. Можливо, тому в Ізмайлівському парку та в інших паркових локаціях ворожої столиці розчищають майданчики для розміщення найбільш досконалого на сьогодні російського зенітного комплексу С-400. На відміну від “Нудолі”, цей ЗРК здатний збивати широкий спектр крилатих апаратів на висотах від 5 до 30 000 метрів. РЛС “чотирьохсотого” бачить цілі на відстані до 600 км, а його основна ракета 40Н6Е (також дуже дорога, складна у виготовленні та оснащена західною електронікою) має дальність бойового застосування 400 км.

Щоправда, низка західних аналітиків щиро переконана: усі ці приготування є лише елементом російської пропагандистської кампанії, метою якої є перекодування московських мозків на “тривожний мілітаризм”. Ці аналітики впевнені, що ті кілька десятків дронів дальньої дії, що їх у найближчі місяці виготовить Укроборонпром, не зможуть нашкодити величезній агломерації, а посилити військову ескалацію заради одного лише психологічного ефекту Київ не ризикне.

Ті самі аналітики переконували нас, що Київ не наважиться атакувати Керченський міст. Як виявилося, наважився.

Хай там як, але одне можна стверджувати з великою часткою впевненості: незабаром на нас очікують нові вистави за участю дітей та онуків славнозвісних “Гарпій”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.