By 
Здається, українська влада “догралась”. Так захопилася самопроголошеною роллю захисника Європи й західної цивілізації загалом, що зуміла зіпсувати стосунки з одним із найважливіших наших сусідів і партнерів — Польщею. У середу ввечері на одному з польських телеканалів прем’єр Польщі Матеуш Моравецький заявив, що його країна припиняє постачати зброю Україні: “Тепер ми будемо озброюватися самі”. Це при тому, що конфлікт навколо імпорту українського зерна через Польщу, який і став причиною суттєвого погіршення стосунків між Варшавою і Києвом, досі не вирішений.
Почалось усе з інтерв’ю заступника міністра економіки України Тараса Качки у виданні Politico, у якому він зробив гучну заяву про те, що “Україна 18 вересня розпочне процедуру подання позову до Світової організації торгівлі (СОТ) проти Польщі, Угорщини та Словаччини, які продовжили заборону на імпорт українського зерна всупереч рішенню Єврокомісії про скасування обмежень”. Крім того, пан Качка сказав, що Київ готується у відповідь вжити заходів щодо обмеження експорту польських овочів і фруктів, а також додав кілька думок повчального характеру про те, як годиться чи не годиться поводитися країнам-членам ЄС. Для поляків цього вже виявилося забагато.
Один польський публіцист написав: “Бажання України звернутися до СОТ не становить жодної проблеми, адже тут маємо справу зі звичайним міжнародним арбітражем, який розглядає економічні суперечки між державами. Проблемою натомість буде скандал, який із цього випливе”. Мав рацію. Повчання пана Качки викликали справжню хвилю обурених коментарів.
Колишня польська прем’єрка, а тепер депутатка Європарламенту Беата Шидло у своєму акаунті в соцмережах написала: “Те, що Україна хоче подати судовий позов проти Польщі (а також Словаччини й Угорщини) за продовження заборони імпорту українського збіжжя, — це одне. Друге — це дивний стиль висловлювань українського віцеміністра економіки Тараса Качки, який поводиться просто нахабно. В інтерв’ю для Politico він повчає Польщу, що, на його думку, можуть або не можуть робити країни-члени ЄС. Качка каже навіть, що позов проти Польщі мав би стати «прикладом для світу»”.
Ще повніше проблему описав Цезарій Казьмєрчак, голова польського Союзу промисловців і підприємців: “Ображання приязно налаштованих (всіх) сусідів країною, яка веде війну й цілковито залежить від постачань зброї через ці країни, а особливо через одну з них, — це надзвичайно бравурна політична стратегія. Повторення таких акцій може допровадити до того, що єдиним приязно налаштованим до України сусідом стане Чорне море. Ще недавно люди Зеленського насміхалися із «зернової» теми. Я на власні вуха чув від його близького співробітника, що «кілька олігархів хотіло заробити трішки грошей». Але щось змінилося. Загалом же ця немудра атака може випливати з думки, що агресивна стратегія вимагань зброї й брутальна претензійність у цій сфері виправдали себе. Однак українська влада не бере до уваги, що в цьому вона мала спільний інтерес із донаторами. В інших випадках — особливо коли інтереси є протилежними — це матиме зворотний ефект”.
Можливо, немудрі й некоректні висловлювання пана Качки можна було б затушувати: пояснити неточністю перекладу, помилковим трактуванням, а відтак перепросити ображених і провадити перемовини в дусі справжнього партнерства. З розумінням того, що в Польщі от-от парламентські вибори, що інтереси польських фермерів є вже багаторічною проблемою для польської влади, що суспільство трохи втомилося від особливого трактування України й українців тощо. І не забуваючитакож про те, що поляки все-таки народ амбітний, гоноровий, іноді й пихатий, що треба брати до уваги, зокрема, у нашій ситуації, — не дарма ж у них орел на гербі. Але так не сталося. Президент України Володимир Зеленський із високої трибуни ООН дозволив собі сказати на увесь світ таке: “Тривожно бачити, як дехто в Європі, деякі наші друзі в Європі, розігрують солідарність у політичному театрі, роблячи із зерна трилер. Може здатися, що вони грають власну роль, але насправді вони допомагають підготувати сцену для московського актора”. Можливо, шанувальники “95-го кварталу” оцінили б позитивно таку словесну еквілібристику, але європейські партнери — ні. Особливо образливим звинувачення про “підігрування Москві” мало б стати для поляків, на відміну від угорців чи й словаків.Поставити в один ряд з Угорщиною Польщу – державу, яку Кремль ненавидить саме за підтримку України, а його васал Лукашенко постійно провокує біженцями на кордоні – натякаючи на «підігрування Москві», справді було перебільшенням, а точніше – невдячністю і хамством.
Президент Польщі Анджей Дуда на каналі TVP Info так прокоментував слова Зеленського: “Це прикро, що на форумі Організації Об’єднаних Націй на адресу тих, хто її [Україну — ред.] підтримував, прозвучали такі слова”. І додав: “Заяву Києва ми сприймаємо як подвійну несправедливість і рішуче її відкидаємо”.
Згадана вище Беата Шидло, реагуючи на слова Зеленського, заторкнула суть конфлікту: “Президент України на форумі ООН скаржиться… ну, власне, власне, на що? Коридор транзиту для українського збіжжя існував і існує. На жаль, це українські олігархи зловжили довірою і залили ринки країн ЄС своїм збіжжям замість того, щоб перевозити його далі”.
Як кажуть колишні браття українців, “ларчик просто открывался”. Хіба ми не знаємо, що ринок сільськогосподарської продукції вже давно монополізований кількома “сім’ями”? Хіба не чули, що попри мільярди, які заробляла Україна на своєму хлібі, український хлібороб є найбіднішим у Європі? А може, хтось думає, що війна це змінила на краще?
То, може, перш ніж дивитися на польські проблеми з виборами “під лісом”, варто зауважити свої проблеми з олігархією “під носом”? Проблема з імпортом українського збіжжя вирішиться. І Словаччина, і Польща заявили, що готові до чесних дискусій щодо цього. Шкода тільки, що осад від цього скандалу залишиться ще надовго з обох сторін. При цьому Польща дасть собі ради без нас, а от як нам буде, коли найближчий західний сусід почне нам вставляти палиці в колеса? Ні, не варто було українській качці крякати на польського орла.
Що ж, так буває, коли лідера держави, який на власний розгляд формує своє оточення, вибирають “по приколу”. Прикро ще й тому, що за невдалі виступи “95-го кварталу” платили тільки його глядачі, а за цей виступ Президента в стилі “Кварталу” заплатимо ми всі.
