By 
Останні скандали у відносинах України та Польщі спричинені не лише некомпетентністю чинної української влади, яка не вміє в складний час вибудувати партнерство зі стратегічно важливим сусідом, але й затятістю польських чиновників, які віддають перевагу ультиматумам, а не компромісам.
“Зерновий цугцванг”
Проблематичність польсько-українського партнерства пропорційна його масштабності. Польща першою надала Україні суттєву гуманітарну та військову допомогу й першою із союзниць вступила в економічну суперечку з Києвом. Польща стала нашим найближчим західним союзником і причиною нашої найбільшої сварки із середовища західних країн. Пересічного обивателя вводить у когнітивний дисонанс предмет польсько-української сварки: однією рукою Варшава Україні допомагає, а іншою забороняє ввезення українського зерна.
Публічність цієї торгової війни засвідчила наявність непростих розбіжностей між країнами. Міцні братські обійми Дуди та Зеленського змінюються на відмову від зустрічі на сесії ООН під приводом браку часу в графіку. Можливо, до поглиблення українсько-польського непорозуміння причетна агентура Кремля по обидва боки Сяну, яка давно мріє вбити клин між країнами, проте вистачає і безплатних помічників розхитування українсько-польського партнерства.
Ситуація із “зерновою кризою” складана для обох сторін, і жодна не змогла б просто відступити. Очевидно, “українська агроімперія” завалила польський ринок, елеватори та порти збіжжям, тож польські фермери обурено звертаються до свого уряду по протекціонізм. Очільник польської партії влади “Право і справедливість” Ярослав Качинський прямо зазначив, що в “негласній угоді” між поляками й українцями “не було пункту про те, що ми скасуємо польське сільське господарство”. “З огляду на розмір землі, клімат в Україні, воно не матиме жодних шансів конкурувати. Воно, по суті, повинно було б зникнути”, — наголосив політик, виправдовуючи зернове ембарго.
Києву ж діватися нікуди: росіяни перехоплюють кораблі біля українських портів і завдають ударів по українських елеваторах і зерносховищах. Україна й без того просить у світу допомоги, тож позбавляти її власних заробітків, та ще й експорту хліба до країн, що голодують, — не просто не по-партнерськи, але й не по-людськи. Відмовляючи нам, Польща непрямо штовхає Україну до нової зернової угоди з Росією, що обмежить український суверенітет. Здавалося б, порядні союзники мали б поставитися до української ситуації з розумінням і максимально сприяти порятунку українського хліба, але наші західні партнери ставлять власні економічні інтереси вище за проблему сусіда, що потопає. З необережного висловлювання президента Дуди про те, що “Україна нагадує потопельника, який може затягнути на глибину”, можна зробити висновок, що порятунок потопаючих — справа самих потопаючих.
Захист інтересів польських аграріїв можна зрозуміти з погляду польського фермера, але не з погляду ЄС та політики Світової організації торгівлі. Навіщо польські політики так багато говорять про українську євроінтеграцію, якщо польський аграрний сектор не витримує українського агроекспорту? І це ще навіть Україна не стала учасницею ЄС і не отримала всіх можливостей вільного руху товарів у межах європейської спільноти.
Провідні країни ЄС підтримали українську зернову ініціативу й закликали Польщу та інші держави дотримуватися європейського законодавства і скасувати обмеження щодо українського зерна. Однак східноєвропейська антизернова коаліція, куди входить Польща, Угорщина і Словаччина, схоже, підточує підвалини не лише добросусідства з Україною, але і принципів європейської спільноти. Очільник “Права і справедливості” Качинський підкреслив, що попри “зернову кризу” Польща буде підтримувати Україну до перемоги, але на тлі взаємних звинувачень Києва та Варшави хочеться схрестити пальці, щоб так насправді було.
На фоні недавньої риторики про міждержавну ініціативу “Люблінський трикутник”, пропозицій Дуди щодо нового Гадяцького договору (який в XVII столітті мав реформувати Річ Посполиту) і навіть розмов про створення Балто-Чорноморського союзу (“Міжмор’я”) такі непорозуміння здаються палицями в колесі польсько-української співпраці. Україна вже домовляється про експорт зерна через Хорватію та Грецію, транспортувати український хліб давно запрошує Білорусь, але що тоді залишиться від голослівних планів польсько-української дружби?
Відповідальність української влади
Польща — дуже непростий сусід для України, і варто зберігати холодну голову під час розмов про ще один “братній народ”. Між державами не буває братніх стосунків, як їх не може бути й поміж корпораціями.
Але левова частка відповідальності за провали в польсько-українських стосунках лежить на українській владі. Подавати на Польщу в суд за те, що Варшава не хоче пропускати наше зерно, може виявитися не лише не ефективно, але й у кінцевому підсумку шкідливо для всієї системи європейської військово-матеріальної логістики в Україну. Надзвичайно недалекоглядне рішення української влади судитися з країною, яка стільки нам допомагала й першою, попри позицію НАТО та США, почала продавати Україні сотні танків, може перетворити Польщу на ще одну Угорщину. Такі підказки українській владі могли дати або некомпетентні політикани, або дуже компетентні ворожі агенти.
З погляду міжнародного торговельного права Україна вчиняє юридично правильно, вимагаючи від Польщі виконання своїх зобов’язань, але з погляду людськості, а тим більше стратегії нашої оборони в очевидно довготривалій війні це дуже невдалий жест. Адже подальша ескалація з польською націоналістичною владою може невдовзі призвести й до демонстративного закриття кордону та зупинки військових доставлень до України. Що робитиме Україна, якщо Польща випаде з ланцюга постачання та списку військових партнерів? Звісно, у Вашингтоні б приструнили такі інциденти, однак псувати відносини з країною, через яку офіційно постачається 60 % військової допомоги — дуже нерозумно.
Відповідаючи на запитання журналістів, чи буде Польща надалі підтримувати Україну у військовому плані, польський прем’єр Моравецький сказав, що зараз Варшава не передає Києву жодного озброєння, оскільки Польща концентрується на збільшенні власного арсеналу. Як кажуть, sapienti sat.
Україні варто всіма шляхами уникати привселюдних конфліктів із Польщею під час війни, а не виносити сварки в публічну площину. Краще тихо згорнути експорт через Польщу, аніж публічно звинувачувати країну, яка в очах світової спільноти нам багато допомогла, але допомога якої сягнула межі. Зрештою, за словами прем’єр-міністра Румунії Марчела Чолаку, понад 60 % українського експорту зерна може йти транзитом через Румунію після зриву Росією “зернової угоди”. І хоча румунські фермери вимагають заборони ввезення українських агротоварів, Україна могла б знайти раціональніші варіанти, аніж судитися з Польщею.
Зеленському прощатимуть і провали підготовки до війни, і втрату частини українського Півдня, і грубі помилки мобілізаційної політики, допоки він тримає імідж української оборони. Однак не пробачать, якщо його владна команда стане руйнівником української оборони через необдумані конфлікти із союзниками.
