By 
Президентські вибори завершилися, а інерція руху в бік Альянсу та ЄС ще відчувається. Якою у найближчі 100 днів буде євроінтеграційна динаміка і чи загрожує Україні нейтралітет?
Позаблоковість України, розташованої між потужними силовими центрами – НАТО й Росією, може створити зону “вакууму безпеки”, “вакууму відповідальності” в Східноєвропейському регіоні, що щоразу викликатиме спокусу змінити геополітичну ситуацію за допомогою воєнного чи економічного тиску. Усе це створює загрозу для стабільного й незалежного розвитку країни.
У червні 2018 року закон “Про національну безпеку України” закріпив курс на вступ до Альянсу і ЄС. Згодом, 7 лютого 2019 р., Верховна Рада ухвалила в другому читанні законопроект про зміни до Конституції щодо стратегічного курсу країни на членство в ЄС і НАТО.
Нейтралітет для будь-якої країни, а головне – її громадян, коштує дорого. Адже в такому разі держава має забезпечувати формування, повну комплектацію та повноцінне функціонування абсолютно всіх видів та родів військ. Захист території країни має бути гарантований в усіх географічних напрямках. Навіть у порівняно безпечній Західній і Північній Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Наприклад, у позаблоковій Швеції на одного громадянина припадає приблизно 600 доларів військових витрат, натомість у Німеччині – понад 400 доларів, у Польщі – приблизно 100 доларів.
Україна не може розглядати як взірець європейські країни традиційного нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія), адже територіально вони перебувають в оточенні демократичних країн, що належать до Альянсу та ЄС. Це суттєво зменшує загрозу виникнення збройного конфлікту навколо цих держав. Україна ж забезпечує вихід до Чорного й Азовського морів та в Центральну Європу, тому контроль над нею для потенційного, а з 2014 р. й реального агресора дає геополітичні переваги, корті можуть виявитися вартими війни. Через геополітичне розташування ситуація України є подібною до становища низки азійських держав, що мають проблеми з недоторканістю кордонів, перебувають поблизу зон нестабільності та розташовані поміж великих держав. Натомість і Фінляндія, і Швеція – члени ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки, проте є впливовою організацією, конфлікт із якою небажаний для будь-якого агресора.
Та й позаблоковість цих країн значною мірою умовна. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції після того, як у 1990-х рр. було оприлюднено текст секретної угоди, укладеної зі США ще 1949 р., відповідно до якої в разі війни Швеція стане на бік США й НАТО. У Міноборони Фінляндії на запит уряду ще у 2004 р. порахували приблизну вартість вступу до Альянсу. Це 300 млн євро. Сам факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.
В Австрії та Фінляндії тривають дискусії щодо доцільності збереження позаблокового статусу й можливості вступу до НАТО. Військові Швеції стверджують, що завдяки членству в Альянсі можна було б значно заощадити на оборонних витратах. З фінансового погляду вступ до НАТО є для України привабливішим, аніж набуття нейтрального статусу.
Останнім часом проголошення позаблоковості України все частіше називають хорошим виходом із геополітичних лещат, панацеєю від імовірних загроз, що зможе стати гарантією збереження територіальної цілісності і єдності країни та розвитку нації. Неважко збагнути, кому призначені такі епатажні пасажі про “єдність”, “націю”. Як пророче казав Великий Кобзар: “…Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…”
Прихильники нейтралітету України вважають, що такі питання, як вступ у НАТО чи в ЄС, повинні вирішувати не депутати, приймаючи закони, а громадяни через всенародний референдум, прирівнюючи в такий спосіб знання, інтелект, історичний досвід до механічно поставленої “пташки” в аркуші для голосування. Явка українців на президентських чи парламентських голосуваннях, що коливається в межах 50%, свідчить про низьку громадську активність. Здебільшого населення не бере участі в жодних громадських об’єднаннях, партіях, рухах тощо.
Імовірно, після виборів президента питання про важливість та бажаність відновлення нейтрального статусу України збіжиться з геополітичними інтересами Кремля, що дозволить Росії уникнути відповідальності за агресію, скасувати західні санкції, повернути доступ до європейських ресурсів, зменшити увагу Заходу до проблем України, а відтак створити умови для відновлення й посилення агресивних дій.
Отже, чи це не позірна до 2014 р. позаблоковість упередила російську агресію проти нашої країни? Чи нейтральний статус не перешкодить нам в отриманні зовнішньої допомоги на оборонні потреби? Чи забезпечила позаблоковість мир і спокій Бельгії, Данії, Фінляндії, Нідерландам, Норвегії впродовж Другої світової війни?
Помилково вважати, що обрання нейтралітету – це внутрішня справа українців. Серед низки праць про позаблоковість України дослідження “Four Scenarios for the Development of Ukraine“, опубліковане в лютому 2018 року, є найменш системним щодо алгоритмів перетворення країни на нейтральну. Автори документу швидше намагаються переконати читачів, що нейтральний статус апріорі є однією із важливих умов економічного розвитку України. Це свідчить, що ідея перетворення України на позаблокову державу шляхом домовленості між США і РФ досі обговорюється в експертному середовищі.
Доповідь “Rethinking the Regional Order for Post-Soviet Europe and Eurasia“, підготовлена корпорацією RAND, котра розробляє шляхи розв’язання проблем державної політики, містить особливо небезпечні пропозиції. Наприклад, закріпити нинішній статус-кво між західними структурами і РФ. Це значно ускладнить спроби України схилити НАТО і ЄС на свій бік, оскільки питання вступу до цих структур – прерогатива вже наявних членів, а не універсально гарантоване право для країн-претендентів.
Прихильники збереження сучасного порядку і прибічники створення нового погоджуються, що США переглядає відносини із нинішніми союзниками та партнерами й шукає нових перспективних контрагентів, які допоможуть їй у реалізації зовнішньої політики. Для України це неабиякий шанс. Офіційний Київ має перетворитися на незамінний елемент політики США в регіоні. Тим більше, коли основний конкурент Америки – Китай – намагається освоювати центральні й периферійні райони Європи.
Для України такий сценарій означає швидкий ріст ВВП, а згодом – розвиток і модернізацію сектору безпеки. Збільшення валового внутрішнього продукту неможливе без залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). 1 млрд доларів ПІІ може генерувати додатково до 0,5% приросту економіки на рік, а 12-16 млрд – 6-8% ВВП. У 2018 р. іноземні інвестиції в Україну становили лише 2,5 млрд доларів, хоча ще десять років тому ця сума була майже уп’ятеро більшою.
Отже, ключове завдання України на наступні 10-15 років – нарощення силового потенціалу. Ріст економіки темпами в 6-8% на рік дозволить подвоювати ВВП кожні 10 років. Лише за такого сценарію Україна отримає достатньо силових ресурсів і зможе перетворитися на привабливого стратегічного партнера США в Євразії. Водночас це дасть можливість захищати національні інтереси незалежно від домовленостей третіх країн і гарантувати, що в разі створення нового світового порядку українське бачення буде врахованим.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
