By Увечері над південним горизонтом можна побачити Уран. Це нелегке завдання: планета рухається на віддалі від Сонця у 20 разів більшій, ніж Земля, що означає, що спостереження за нею вимагає дуже швидкого ока і сприятливих умов – пише Вероніка Сліва на польському науково-популярному інтернет-порталі Pulsar.
Однак, за допомогою бінокля і актуальної мапи неба ми відшукаємо сьому планету без особливих труднощів. Хоч диск Урана ми побачимо тільки через телескоп, то сильний бінокль дозволить милуватися нетиповим блідоблакитнозеленкавим кольором льодового велетня. Звідки такий відтінок?
Урана, так як і Нептуна, нещодавно виділили з групи газових велетнів, утворюючи для них окрему категорію льодових велетнів. На відміну від своїх більших кузинів обидві ці планети збудовані в основному з елементів важчих від водню і гелію, а також містять багато води, аміаку і метану. Це саме метан надає їм кольору, при чому більш інтенсивна барва Нептуна випливає, скоріш за все, з раптовіших процесів, що відбуваються в його атмосфері.
Але повернімося до Урану, котрий відрізняється від Нептуна ще однією незвичною характеристикою. Якщо більшість планет кружляють навколо Сонця, як більш чи менш вертикальні дзиґи, то вісь обертання Урану практично лежить у площині його орбіти. Це означає, що проходження пір року там виглядає цілком інакше, ніж на Землі. Перша відмінність випливає просто з тривалості року на Урані, котрий триває аж 84 земні роки. Та все ж важливішим є те нетипове розташування осі, викликане імовірно дуже давньою потужним зіткненням. Через це споглядач з околись полюса Урану бачив би упродовж уранового року, як Сонце появляється на горизонті і кружляє щораз вище протягом 21 земних років, а потім обертається назад в бік горизонту протягом наступних 21 років. Коли Сонце зайде за горизонт, починаються аж 42 роки темряви.
Отже зимова сторона планета занурена в темряві, а її атмосфера ніколи не має шансів нагрітися. Коли Сонце вперше освітлює простір, котрий упродовж років був темним і холодним, нагріває його, викликаючи потужні бурі в атмосфері Урану. В 1986 році Voyager 2 пройшов повз планету підчас літа, що тривало на південній півкулі. Тоді космічний зонд побачив Уран як позбавлений деталей голубуватий диск. Осіннє рівнодення на південній півкулі почалося в 2007 році; тоді Сонце світило над екватором планети. Сонячне світло, що вперше за роки дісталося до деяких географічних широт, викликало гігантські бурі, помітні як світлі плями у нинішній атмосфері планети.
