By 
Кремлівська камарилья бункерного параноїка підвищує градус. І підрив Каховської ГЕС, наслідки якого, окрім екологічного лиха та трагедії для тисяч сімей, можуть спричинити ще і проблеми на Запорізькій АЕС, — додаткове свідчення цього. Зрозуміло, що попри більш чи менш продумані тактичні міркування це ще й сигнал про те, що відчай у “кремлівських” зростає. У війні загрузли, внутрішня ситуація в країні погіршується, зовнішні справи не покращуються, а пульсуюча загроза українського контрнаступу ефективно розхитує нерви. Але як далеко можуть зайти кремлівські еліти в нервових реакціях на наростальний відчай?
Днями видання The Moscow Times навело слова шефа ПВК “Вагнер” Пригожина про те, що керівництво Міноборони РФ розглядає план тактичного ядерного удару по території Росії для провокації. На думку Пригожина, місцем такої провокації мала б стати Білгородська область, де зараз відбуваються бої між російською армією і партизанськими загонами Російського добровольчого корпусу та легіону «Свобода России».
“Боюся, що їм може спасти на думку паскудна ідея — скинути атомну бомбу на власну територію. Чи не тому ми відступаємо в районі Білгорода, дозволяючи їм [партизанам — ред.] просуватися вперед, адже страшно скидати бомбу на чиюсь [територію], зате скинемо на власну — покажемо їм, які ми чудові й психічно хворі”, — цитує Пригожина видання.
Шеф ПВК “Вагнер” вважає, що російське Міноборони не відважиться застосувати таку зброю на території іншої країни, остерігаючись дзеркальної відповіді: “Якщо ми скинемо атомну бомбу на чужу державу, отримаємо у відповідь точно те саме”.
Про те, що ці слова є не конче порожньою балаканиною, може свідчити, на думку видання, той факт, що за день до цих “відкриттів” Пригожина російська ФСБ звинуватила українську розвідку в підготовці терористичної атаки з використанням кількох “брудних бомб” на території Росії. За версією ФСБ, ці бомби мали б бути оснащені сповільненим запалом, щоб вибухнути одночасно й перетворити територію на простір, не придатний для життя людей.
Здавалося б, важко повірити, щоб керівництво країни в такий безжальний і цинічний спосіб знищувало своїх співгромадян і перетворювало на пустку чималу ділянку власної території, аби лиш досягти якихось примарних цілей у безнадійній війні. Так може здаватися людям, які мислять цивілізаційними категоріями, а не варварськими — як кремлівські еліти чи й пересічні росіяни загалом.
Адже ця війна продемонструвала наочно те, про що знали чи принаймні здогадувалися фахівці з питань Росії. Ні за царів-реформаторів, ні за Леніна-Сталіна-Брежнєва, ні після розпаду СРСР РФ не стала цивілізованою державою, а росіяни — політичною нацією. Мешканці великих міст, як-от Москва чи Петербург, наближені до центральної чи й регіональної влади, якийсь час досить правдоподібно імітували російський політичний народ, але політичні репресії проти опозиції, міжнародні санкції та мобілізація дуже швидко показали крихкість цього теоретичного конструкта. Натомість провінція й отой рекламований путінцями “глибинний народ” — не що інше, як племена зі своїми племінними елітами, більш чи менш лояльними до столиці, у якій роздають ярлики на “княжіння”. При чому ці новітні племена базуються не тільки на етнічній основі: “пригожинські зеки” й донські “казаки” є такими самими “племенами”, як кадировські чеченці, бойові буряти чи дагестанці. А де племена, там і варварство, племінна свідомість. У племен немає спільних цінностей, разом їх тримає лише страх перед жорсткою центральною владою. Між племенами немає відчуття солідарності, взаємоповаги чи хоч би співчуття. Тому для “дикої окупації” з грабежами й ґвалтами кремлівські еліти цілеспрямовано використовують підрозділи бідних і відсталих бурятів; за спинами дагестанців стоять “заградотряды”кадировців; ті самі дагестанці полюбляють ґвалтувати молодих ставропольських козачків, спійманих у суміжних регіонах; а п’яні козачки не дозволяють евакуюватися від потопу “хохлам”, яких вони ніби й прийшли рятувати як представників “одного народу”. А Кремлеві на все це начхати: і на Білгородщину, і на екоцид Причорномор’я, і на потенційне “зневоднення” Криму — бо він “воює проти всього Заходу”. То хто б сумнівався, що доведений до розпачу кремлівський курултай здатен пожертвувати одним-двома племенами разом із територіями для досягнення якихось реальних чи вигаданих цілей?
І річ навіть не в тому, що ФСБ справді могла б підготувати таку провокацію, бо вона навряд чи радикально змінила б позиції сторін у цій війні. Проблема в тому, що варварська держава, яка за певними прогнозами “на ладан дихає”, має ядерну зброю. Про це теж нещодавно згадував Михайло Ходорковський, колишній російський олігарх і теперішній головний опозиціонер в еміграції. Один із чотирьох сценаріїв імовірного розпаду РФ він зобразив так: “Країна остаточно розвалиться. На її уламках створять 5–7 ядерних держав, які отримають спірні адміністративні кордони та, найімовірніше, будуть воювати за їх розширення. Війна, ймовірно, у разі інтернаціоналізації конфлікту стане ядерною”.
Тому можна зрозуміти тих західних експертів, які застерігають від розвалу РФ. Адже тоді провокативний удар атомною бомбою по якійсь там Білгородщині може виявитися маловажним інцидентом на тлі великого нещастя.
