Відображення як інструмент самопізнання

Відображення як інструмент самопізнання
Уперше за історію людство отримало можливість слідкувати за собою в режимі реального часу. Якщо раніше на екранах кінотеатрів та телевізорів ми могли бачити акторів, співаків, ведучих чи політиків, то завдяки сучасним технологіям ми самі перетворилися на таких собі “осіб з екрана”. Поняття професійного кіно- та тележаргону на кшталт “робочий бік” стали настільки популярними, що нікому вже не треба пояснювати їхнє значення. Усе це має величезний вплив на наше сприйняття себе. Але чи можна прирівняти винайдення смартфона до, скажімо, створення дзеркала, яке також викликало зміни у сприйнятті людиною свого відображення?

Дзеркало – незмінний товариш людини у її бажанні пізнати саму себе. Подумати лише, що колись через бажання побачити своє відображення наші пращури навчилися полірувати каміння й метал. Перші ж дзеркала було винайдено лише у Х столітті. Їхнє вдосконалення взяли на себе венеціанці та французи. Спершу дзеркала могли дозволити собі лише найзаможніші люди. Як не дивно, але прикмета про нещастя від розбитого дзеркала має передусім економічне підґрунтя.

На Далекому Сході вважали, що дзеркала не лише є оберегами під час земного життя і після нього (і саме тому, зрештою, до труни померлого нерідко вкладали дзеркало), а й показують людську душу. Дзеркалам приписували магічні властивості, серед яких були і контакти з потойбіччям, і зберігання історій, і вміння не лише відображати, а й поглинати. Чи наведена характеристика не збігається, бува, із функціями сучасного смартфона?

Дзеркало ще з прадавніх часів є надзвичайно важливим елементом мистецької активності. Для митців воно нерідко ставало інструментом самопізнання чи приладом для спостереження за дійсністю. Поняття дзеркального відображення цікавило філософів усіх культур та епох. Саме в дзеркалі невідомий автор Книги Мудрості знаходив мудрість, а Апостол Павло – можливість пізнання Бога впродовж земного життя. Для Леонардо да Вінчі та Альберта Дюрера мозок митця був дзеркалом, у якому відображається кожен фрагмент дійсності, а Вільям Шекспір вбачав у дзеркальному відображенні втілення ідеї театру.

Чи смартфон не став для нас осучасненим дзеркалом, яке не лише знає свого власника, а й може розповісти про нього дуже багато? Як впливає він на наше самосприйняття та самопізнання? Уже сьогодні науковці б’ють на сполох, наголошуючи на тому, що постійне споглядання на себе у селфі-камері та покращення свого вигляду за допомогою фотошопу, зокрема у молоді, може бути виявом психологічних проблем. Нерідко фотографії такого типу, на нашу думку, є кращою версією нас самих. Однак вони – це не ми, а лише проєкція тієї особи, якою ми б хотіли бути. І якщо дзеркало сприяло розвитку звички нарцистичного споглядання свого відображення, то смартфон вплинув на формування в людей “цифрового нарцисизму”, що є набагато підступнішим і небезпечнішим.

Науковцям ще доведеться вивчити вплив нових технологій на людське самосприйняття, однак уже й сьогодні зрозуміло, що висновок їхніх досліджень не буде однозначним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Чи інтернет вже став однією з базових потреб людини? Вірус нової етики