By 
Те, що росія переписує власну історію для підтримування імперських міфів, давно не новина. Але з початком повномасштабної війни проти України яскраво проявилися ще дві риси сучасного російського тоталітаризму – заборона і фактичне вилучення зі своєї ж мови окремих слів та, як наслідок, підміна понять і перекручування сенсів.
Лінгвістичне “імпортозаміщення”
У росії пропонують на державному рівні замінити термін “президент” на “правитель”, оскільки, мовляв, це слово іноземного походження й “чуже” для російського вуха. Таку ідею висунула партія ЛДПР, багаторічним лідером якої був українофоб Володимир Жириновський. Він був відомий, зокрема, тим, що озвучував такі кремлівські побажання, про які самому Путіну відверто говорити було б занадто “нескромно”.
Збіг чи ні, але навесні в російськомовній вікіпедії відредагували значення слова “правитель”. Так, у стабільній версії статті дефініція цього терміна більш лаконічна: “глава держави, країни або іншої відокремленої території”. Тоді як в оновленій версії це поняття заграло новими барвами: правитель – особа, яка “править державою на свій розсуд”. Також уточнюється, що слово “правитель” використовується частіше для позначення монарха, а не глави держави будь-якого політичного устрою, форми правління, оскільки в республіках немає правителів із необмеженою владою, а можуть бути лише глави держав, які керують поряд із парламентом, судовими органами й так далі.
Заміна одного терміна на інший може мати дріб’язковий вигляд, майже такий, як заміна недоступної через санкції кока-коли на іван-чай, який, мабуть, скоро назвуть “більш звичним для російського шлунка”. Та все це загалом – штрихи нової реальності, бо разом з іншомовними словами викорінюються й такі імпортовані з цивілізованих країн поняття, як “демократія”, “права людини” тощо. Не те щоб росія досі рухалася шляхом демократичного розвитку, але вилучення зі вжитку самих понять, якими оперує Захід, наче підводить риску під спробами вдавати із себе цивілізовану державу й ознаменовує остаточне згортання будь-якого поступу.
Заборонені слова і викривлення реальності
У контексті війни росії проти України кремлівська пропаганда також намагається редагувати мовну реальність, “репресуючи” окремі слова власної мови. І це має свою ефективність. Складно сказати, скільки росіян справді вірять у “спецоперацію”, а скільки просто бояться потрапити у в’язницю на 15 років за вживання слова “війна”, але жодних масштабних і вагомих антивоєнних рухів у них ми не бачимо.
Під заборону в російських медіа потрапили й інші слова, які акцентують на реальності війни й на її негативних наслідках. От і виходять “хлопки” замість вибухів, “негативний ріст” замість падіння економіки.
Це зовсім не безневинна гра в слова, а свідома відмова називати речі своїми іменами, адже її метою є приховати втрати російських загарбників в Україні, нівелювати їхні провали і втихомирити власне населення. Якщо повторювати щось дуже часто, люди починають у це вірити. І в такій реальності спокійно можна назвати окупацію “звільненням”, а пологовий будинок у Маріуполі – “базою «Азову»”.
Очевидно, що це словесне окозамилювання орієнтоване насамперед на внутрішню російську аудиторію. Тоді чому, здавалося б, нам звертати на це стільки уваги? На жаль, в Україні досі немає чистого від російських впливів інформаційного простору, інформаційна війна ведеться на всіх рівнях, тому зараз, як і раніше, критично важливо не зловитися на цей гачок і не підхопити у свій лексикон таких слів. Адже від того, які слова ми вживаємо на означення тих чи інших понять, прямо залежить наше ставлення до них.
Введення слів у широкий ужиток також означає певну легітимацію їх у суспільній свідомості. На жаль, навіть попри те, що в українському законодавстві запроваджено термін ОРДЛО для тимчасово окупованих районів Донецької й Луганської областей, у вжиток потрапили й назви самопроголошених псевдореспублік “ДНР” і “ЛНР”. Насправді не допомагають навіть лапки і приставка “так звані”, адже, якщо часто вживати ці назви, у свідомість закрадається уявлення, наче це справді “республіки”, а не окуповані й контрольовані росією українські території. Якщо дозволити цій пропагандистській трясовині затягти себе глибше, далі може здатися, що там воюють “ополченці”, які протистоять “нацбатальйонам”.
Такі лінгвістичні пастки – ще один аргумент на користь того, щоб вистрибнути з російськомовної матриці й перестати споживати новини з російських джерел, якщо хтось досі це робить, щоб бачити “повну картину”. Дивитися російські новини у великих кількостях і не підхопити там отруйної лексики може хіба що добре підготовлена людина. Інші ж рано чи пізно ризикують захворіти на “не все так однозначно”.
Росіяни чи орки?
В українців під час війни теж є спокуса замінювати одні слова на інші, зокрема поняття на означення країни-агресора. Так, багато хто називає росію Мордором, а росіян – орками чи рашистами. Водночас інші наголошують, що цього робити не варто, адже підміна понять допомагає знімати відповідальність за воєнні злочини.
З одного боку, називати росіян орками – це спосіб підкреслити нікчемність, нелюдськість ворога, а з іншого – теж свого роду втеча від реальності й використання евфемізмів замість того, щоб називати речі своїми іменами.
Психологи кажуть, що евфемізми оберігають психіку від болючих тем. Для тих, у кого родичі чи близькі друзі в росії, справді може бути легше відмежувати їх від решти диких орків, які на танках приїхали в Україну вбивати і грабувати.
Але для більшості це радше самообман. Питання індивідуальної вини кожного росіянина й колективної відповідальності російського суспільства за цю війну навряд чи скоро вирішаться в самій росії. Для цього суспільство має бути зрілим, мусить мати мужність подивитися правді в обличчя. Ми ж уже можемо називати росіян воєнними злочинцями – на жаль, російська агресія щодня підкидає все нові й нові докази цього. Тоді як слова “орки” чи “зомбі” звучать трохи як про неосудну особу або, не дай боже, “жертву російської пропаганди”, яка не відала, що робить.
Зрештою, у Гаазі судитимуть не міфічних орків, а дуже реальних росіян. І їм треба звикати до цієї думки.
