By 
Якби у Вашингтоні хотіли, щоб Україна швидко перемогла у війні, нас не обмежували б дозованими порціями зброї, нам не забороняли б бити по енергетичній інфраструктурі РФ. Завдання України — не впасти в інфантильність і вижити в цинічній грі великих держав, які воліли б бачити нас пішаками.
За інформацією видання Financial Times, Штати нібито закликали Україну не завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах і суміжній енергетичній інфраструктурі, оскільки це може призвести до зростання цін на енергоресурси та спричинити ще більшу ескалацію. Прохання-попередження начебто неодноразово передавали топпосадовцям СБУ та ГУР, які займаються розробкою безпілотників. Ударами по нафтопереробній галузі Росії Україна намагається зірвати постачання пального на фронт, а також позбавити Кремль доходів від продажу нафти. Водночас ураження цілей у внутрішніх областях РФ змусило Кремль проріджувати та відтягувати ППО з лінії фронту та окупованого Криму.
Західні санкції проти російської нафти не лише зазнали фіаско, але і продемонстрували, що Захід уже майже не має монопольного економічного впливу. РФ продає нафту не лише Індії і Китаю, але навіть США, переливаючи її в танкери “нейтральних компаній” у відкритому морі.Не бажаючи, щоб світові ціни на нафту падали після виходу Росії з ринку, США та ЄС закривали на це очі. Атаками безпілотників Україна найефективніше вплинула на обмеження експорту російської нафти.
За даними агентства Reuters, ці удари скоротили потужності РФ із перероблення нафти на 370,5 тис. барелів на день, тобто на 7 % від загального обсягу. На тлі ударів безпілотників ціни на бензин у РФ сягнули максимуму за пів року. Однак зменшення світової частки російської нафти стурбувало й наших американських партнерів. Штати занепокоїлися, що падіння російського експорту може спровокувати глобальне підвищення цін, адже Росія попри опереткові санкції досі залишається одним із найбільших експортерів нафти. А зростання світових цін на пальне може знизити рейтинги Байдена на близьких президентських виборах у США. І великі західні корпорації також можуть чимало втратити.
У Києві відреагували на повідомлення американської преси, що засвідчує імовірність застережень від Штатів. Віцепрем’єрка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина заявила, що нафтопереробні заводи на території Росії є законними цілями України, яка діє за стандартами НАТО. Чиновниця згадала, як у лютому 2022 року звернулася до НАТО й ООН із проханням “закрити небо” над Україною, а їй відповіли, що в розумінні НАТО це означає знищити російську інфраструктуру та заводи, які дають можливість бомбити українські міста. Водночас радник очільника Офісу президента Михайло Подоляк заперечив, що Вашингтон вимагав від України припинити атаки по нафтовій інфраструктурі РФ.
Звучить гідно й патріотично, але країна, яка критично залежна від іноземної військово-фінансової допомоги, не може проігнорувати наполегливі прохання з Вашингтона. Якщо російські нафтопереробні заводи невдовзі перестануть горіти, буде очевидно, хто врятував нафтову галузь РФ. США засуджують російські удари по Україні й українські атаки на певну категорію об’єктів у РФ, але лише Україна змушена ці застереження враховувати.
І навіть якщо поважне західне видання опублікувало черговий “вкид”, такі “рекомендації” з Вашингтона не перші для України. Уже прозвучали публічні натяки на те, що довгообіцяні винищувачі F-16 (покоління 1970-х років) Україна зможе використовувати лише для захисту своєї суверенної території, а не для ударів по РФ. Щоб не постраждали російські землі, німецький канцлер Шольц відмовляється надавати нам далекобійні ракети Taurus. Не хоче він передавати їх навіть Лондону, який би скерував ракети Україні, щоб у такий спосіб зняти з Німеччини відповідальність за ураження російських об’єктів.
У потоці таких міжнародних новин усі рожеві мрії з телемарафону про звільнення Криму бліднуть на тлі того, що ми не можемо доставити в Україну знайдені Чехією 800 тис. снарядів. В історії майже не було випадків перемоги країни, яка воювала з простягнутою рукою, випрошуючи в різних держав по 10 літаків чи 20 танків, які до того ж дають нечасто. Очевидно, розрахунок Заходу скерований на виснажливу війну, що повільно тліє, у якій Росія через роки зрештою сяде за стіл переговорів.
Для США Україна є черговою ланкою в тривалій “холодній війні” з Росією, як і Південний В’єтнам, Південна Корея, Афганістан тощо. Ще кілька десятків років тому американсько-російське протистояння відбувалося неподалік Ельби, а сьогодні — на Донбасі. Для Штатів це звитяга, яка вимагає подальшої неспішної стратегії. Україні не варто сподіватися, що західні партнери дозволять нам здобути таку перемогу, про яку мріє український патріот чи матір убитої росіянами дитини. Вашингтону не потрібна зруйнована Росія, шматками якої поживиться китайський дракон, що перетвориться на енергетичну супердержаву і шантажуватиме Європу енергоресурсами.
Навіть після деокупації виганяти російських агресорів зі своєї землі українцям доведеться так, щоб не порушувати прав російської меншини згідно з нормами міжнародного права. Україна — не Ізраїль, вона не може звільняти території без врахування пропозицій своїх кредиторів. Така наша ціна за роззброєння, зокрема і ядерне. Молода держава повірила міжнародним шулерам, а тепер потрапила до них у залежність, намагаючись захиститися від вбивць. Нашій долі не позаздриш, але шанси зберегти українську державність існують. Ми не можемо собі дозволити ображатися на західних шулерів і шукати компромісу з вбивцями, які хочуть нас знищити. Нам варто попрощатися з інфантильністю і використовувати наявні глобальні розбіжностів умовах зруйнованого міжнародного права. Не варто вірити в європейські цінності більше, аніж у них вірять самі європейці, для яких ЄС є однією з опцій розвитку бізнесу.
І на наступних виборах, хай коли вони відбудуться, українці не можуть собі дозволити обирати до влади смішних чи некомпетентних. Нам потрібні ті, хто зможе вести країну правильним шляхом в океані штормів геополітичного протистояння. Але водночас важливо не віддати владу тим, хто обведе навколо пальця не лише міжнародних конкурентів, але й українців.
