By 
Українські споживачі інформації, котрі не вилазять з бульбашки «Єдиних новин» та контрольованих владою новинних агенцій, ніяк не можуть второпати, чому так радикально погіршилися взаємини між Україною та Польщею після періоду неймовірного першорозрядного партнерства, а навіть – братерства, який тривав приблизно упродовж першого року повномасштабної російської агресії. Тобто вони схиляються до однозначної версії – почутої з екрана телевізора чи прочитаної на одному з українських сайтів – про те, що поляки стали жертвою російської пропаганди і що, до того ж, вони ніколи не були нам справжніми «братами». Ця версія не передбачає згадок про негативну роль української влади. Та про цей аспект польсько-українських стосунків ми можемо дізнатися із книги польського автора Збіґнєва Параф’яновича «Польща на війні», фрагмент з якої днями опублікував інформаційний портал Onet.pl
Своїх співрозмовників автор книги означає як «дипломат Х, дипломат Y, близький співробітник Президента, військовий високого рангу» тощо. Така анонімність та помітні недомовки, імовірно, пов’язані з тим, що ні війна в Україні, ні загострення в польсько-українських стосунках ще далеко не завершені. Але вже і з цього матеріалу можна зробити певні висновки чи, принаймні, розширити собі кругозір.
Отже, псування ідеальних до того стосунків між Києвом і Варшавою розпочалося від падіння восени 2022 року ракети коло польського села Пшеводув, в результаті чого загинуло двоє громадян РП. Один із співрозмовників автора книги говорить про це так:
«Всередині листопаду українська ракета впала під Пшеводовом. Дуда (президент РП – Матрікс) не мав претензій до Зеленського через те, що стався такий інцидент. Він такого сподівався. І відверто сказав йому про це підчас розмови. Але не міг зрозуміти, чому Зеленський впирається при версії про російську ракету, оскільки було відомо, що вона не російська». Польський офіцер високого рангу уточнює: «Досить швидко стало зрозуміло, що це заблукала ракета української протиповітряної оборони. Її уламки зібрали і завезли до військової частини у Любліні. Там їх проаналізували спецслужби і військові. У нас було чимало інформації, як на атмосферу непорозуміння, що розгорілася. Українці ж вперто трималися версії, що це не їхній снаряд».
Я пригадую ту атмосферу і своє здивування, для чого українська сторона так наполягає на тому, що в Польщі впала російська ракета, коли поляки цього не підтверджують і не наголошують (подібна історія потім повторилася, коли якась ракета – не знаю чия – впала й на території Румунії, а раніше була ще й «невідома» ракета на території Хорватії). Зрозуміло ж було, що ні окремо взята Польща, ні НАТО загалом не розпочнуть з цього приводу війни з Росією. Натомість «роздування» скандалу з «російською ракетою» на території країни-члена ЄС могло б тільки викликати роздратування цієї країни і принизити її в очах недоброзичливців.
Ситуацію пояснює особа, наближена до президента РП: «Ракета в Пшеводові була реальною проблемою для НАТО. Зеленський тоді переконував нас застосувати 4 статтю (Статуту НАТО – Матрікс). Ми намагались його переконати, що це погана ідея, бо ракета українська, а слідство НАТО перетвориться на розпікання українців, а не росіян, і він на цьому лише втратить. Зеленський це бачив інакше. Звинувачував нас в слабкості і боягузтві». І ще: «Зеленський тоді плів якісь страшні дурниці. Взагалі не розумів проблеми з нашого боку. В Пшеводові загинули люди. Балачки про те, що в Україні щодня гинуть люди і що вже загинули тисячі, і що українці насправді захищають Польщу, доводили всіх до шалу. Вони не могли зрозуміти, що ті дві жертви для нас – це на дві забагато».
Це був момент, коли частина польського істеблішменту почала схилятися до думки, що коли українці й надалі впиратимуться з «російською ракетою», то польський уряд повинен звернутися до України з вимогою виплатити відшкодування родинам потерпілих. Натомість інші намагались заспокоювати, кажучи, що це просто пострадянські хами і що треба їм це дарувати, бо вони послаблюють Росію, а це і є найголовнішим. Тим більше, що Байден і Шольц, Сунак і Макрон були на стороні поляків. Ситуацію дещо втихомирило й те, що тодішній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний подзвонив до керівника головного штабу Війська польського генерала Анджейчака і приніс свої вибачення. «Цього не популяризували. Не знаю, чи Зеленського про це поінформували. Вибачення пішли по військовій лінії, але політика керується іншими законами» – говорить польський офіцер.
«Але саме Пшеводув став переламним пунктом – твердить польський дипломат. – Зеленський визнав, що ми не достатньо тверді. Тоді ще я не зауважував, що в Зеленського щось серйозно змінюється. Я не зауважив, що він нас вважає залежними від американців. Було очевидно, що Україна не витримала б жодного дня війни, якби американці закрутили кран з допомогою. Але Зеленський вже був Наполеоном».
Потім був перший візит президента України до США. І хоч Зеленський летів із Жешова, поляки про це дізналися в останній момент, коли 21 грудня він появився на українсько-польському кордоні. «Нас потрактували як таксі, котре має забезпечити переїзд до Жешова, бо Володимир Махатма Зеленський летить до США на зустріч із Байденом» – розповідає польський дипломат. І підсумовує: «Тоді ми вже були на тому етапі, на якому він – Махатма – не потребував асистента у постаті Дуди».
У Варшаві, звичайно ж, виникли питання: чому Зеленський так поводиться і що взагалі відбувається? «Ми потроху почали орієнтуватися, яке місце в шерензі відводить нам Зеленський (…) В США Зеленський був зіркою. Йому вже ніхто не був потрібен. Весь світ чекав на нього» – говорить інший співрозмовник автора книги.
А потім був візит Володимира Зеленського до Парижу і Брюсселю, минаючи Варшаву. Зустрічався в Парижі з Макроном і Шольцом. Зате з Дудою бачився мимохіть лиш принагідно в VIP-залі жешовського аеропорту. І так ставало, чим дальше, тим гірше. З трибуни ООН президент України звинуватив Польщу, що та підігрує Росії, і демонстративно вийшов з зали під час виступу Анджея Дуди.
У книзі можна знайти ще чимало маловідомих фактів і цікавих коментарів та оцінок. Але, як казали древні – розумному досить. Тож, коли когось обурює висипане на українсько-польському кордоні зерно чи блокада перевізників, то нехай собі поміркує критично і над усім вище написаним.
