By 
Минулої п’ятниці за вказівкою президента України Володимира Зеленського десять українських урядовців на чолі з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем прибули на українсько-польський кордон. Там прем’єр зробив рішучу заяву і пригрозив полякам «кроками у відповідь». Заяву цю першими почули тільки представники ЗМІ, бо ніхто з польської сторони на цю зустріч не з’явився. Що не було несподіванкою, адже ще напередодні голова польського уряду Дональд Туск сказав, що не збирається їхати на кордон. Тож цю «акцію» української сторони можна вважати спробою влаштувати політичне шоу в стилі 95-го кварталу. Та шоу на польсько-українському кордоні не повелося, оскільки польський глядач не прийшов. Натомість, відображене за посередництвом ЗМІ, воно викликало суперечливі враження в громадському просторі обох країн.
Внаслідок невдалого політичного президентсько-урядового шоу в українців може виникнути кілька питань. Перше: як Зеленський уявляє собі міждержавні стосунки – як зустріч старійшин африканських племен, котрі не користуються ні телефоном, ні інтернетом, на міжплемінному кордоні задля домовленостей про обмін бананів на кишенькові люстерка і блискучі намистини? Друге: яка політична система діє в Україні, якщо Президент «в ручному режимі» може собі дозволити відправити майже весь уряд на кордон на недомовлену заздалегідь зустріч з іноземними колегами? Третє: з чого очільник української держави взяв, що може викликати на кордон і уряд, а заодно й президента, сусідньої країни? Володимирові Зеленському, очевидно, невідоме ще й таке поняття як етика. Адже подібні зустрічі оголошуються лише тоді, коли вони проговорені й погоджені обома сторонами.
Зрозуміло ж було, що польський уряд на таке не поведеться, як не повівся б уряд будь-якої цивілізованої країни. «Польський уряд не взяв участі в театрі на кордоні і повівся відповідально – прокоментував ситуацію д-р Вітольд Сокала, віцедиректор Інституту міжнародних стосунків та публічної політики в Кєльцах. – Уряди не контактують таким чином». Українські урядовці, на його думку, повелися дуже недипломатично, бо для польського уряду було б принизливим послухатися президента Зеленського і за першим його «свистком» прибігти на кордон. «Я розумію, – каже доктор Сокала – що президент Зеленський і прем’єр Шмигаль мають значний дар до піару, але ми не мусимо так танцювати, як вони нам заграють». Польський експерт підкреслив, що таких складних, багатоаспектних проблем, як ситуація з захистом сільськогосподарського ринку, прем’єри й міністри не можуть погоджувати «стоячи на вітрі й у болоті на кордоні».
Прем’єр-міністр РП Дональд Туск вважає, що українська сторона також розуміє, що такі розмови потрібно провадити на технічному рівні, так щоб зустріч членів урядів мала не тільки символічне значення. «Нам потрібні конкретні пропозиції для нашого ринку і рільництва. Це вимагає не маніфестації з найкращими намірами, а важкої праці»- сказав Туск. Але таких пропозицій від українських партнерів Польща не бачить. Як заявив керівник апарату польського прем’єр-міністра Дональда Туска Ян Грабець: “На жаль, поки що немає української пропозиції, яка б дозволила сподіватися на вихід з глухого кута в торговельних відносинах”.
В українських мас-медіа нелегко дошукатися пояснень, на чому базується цей «глухий кут». Тому послухаймо, що кажуть поляки. Цитований вище експерт пояснює: «Інтереси українського сільського господарства – це інтереси великих олігархів, котрі власної крові не проливають, але при нагоді збільшують свої багатства. […] Немає підстав, щоб ми їм поступалися, достатньо й того, що перед ними поступається президент Зеленський і прем’єр Шмигаль, які очевидно дбають про інтереси великих олігархів, котрі вирішили не реформуватися».
Натомість, українська влада хоче вирішити цю проблему інакше, знову ж таки наступаючи на «старі граблі» – намагається домовитися з керівництвом ЄС «понад головами» поляків. Польський інформаційний портал Onet.pl пише: «Київ воліє вести перемовини щодо збіжжя з Брюсселем. Цього тижня Європейська Комісія запропонувала Раді ЄС продовжити ліберальний підхід до торгівлі з Україною. Однак, до цього проекту свої застереження зголосила Польща, але також Словаччина, Угорщина, Румунія і Болгарія».
Зрозуміло, що ЄС не зможе «нагнути» всі ці країни, не кажучи вже про те, що для європейських рільників подальший неконтрольований наплив с/г-продуктів з України залишиться неприйнятним. Натомість спроби Києва домовлятися «про нас, але без нас» викликатимуть у поляків все гострішу реакцію. Вже викликають. Наприклад, ні Дональд Туск, ні президент РП Анджей Дуда не приїхали в Київ на другі роковини повномасштабного вторгнення. Це можна трактувати як наслідок їхнього небажання брати участь не лише в шоу на кордоні, але й в інших політичних шоу імені Зеленського.
Складається враження, що вже на другому році повномасштабного російського вторгнення політична ситуація як в країні, так і закордоном переросла інтелектуальні здібності, психологічну стійкість і культурний рівень президента Зеленського та його оточення. Імовірно з цього й беруться елементи шоу в зовнішньополітичній діяльності української влади. Чого, наприклад, варті самі публічні запрошення Зеленського відвідати разом з ним лінію фронту, скеровані до Дональда Трампа чи й президента США Джо Байдена. Можливо такі «трюки» стали б ефектними у сфері шоу-бізнесу, але точно не рівні взаємин президентів держав. І, боюсь, що на третьому році війни ця невідповідність української влади реальним викликам створить Україні ще немало проблем.
