By Вибори вкотре розкололи українське суспільство. Серед армійців та ветеранів теж немає єдності. Чого очікують від кандидатів “люди війни”?
Для військового керівництва, яке декларувало одностайність у політичних уподобаннях ЗСУ, підсумки виборів на спецдільницях стали сюрпризом. Однак, як не дивно, саме очільники, які й досі керують армією у радянському стилі, спровокували такий результат. Річ у тім, що місію “переконати” армійців делегували офіцерам по роботі з особовим складом, які, хоч і називаються по-новому, загалом залишились тими ж замполітами: замість того, щоб вирішувати проблеми, діють, наче каральний орган, а тому викликають не повагу, а ненависть і страх. Та це не зовсім їхня провина. Посадові обов’язки “виховників” роблять їх відповідальними майже за все погане, що відбувається у військах, і це відображається на їхньому морально-психологічному стані та змушує шукати швидкі, але не завжди ефективні способи вирішення завдань.
Отже, замполітам доручили добитись від особового складу певних результатів голосування. Не маючи часу та можливості агітувати, як і достатнього авторитету для того, щоб до них прислухались, замполіти пішли найпростішим і дуже армійським способом – наказали проголосувати так, як треба, до того ж дали зрозуміти, що знайдуть спосіб покарати за неправильний вибір. Однак вони не врахували того, що не зможуть насправді контролювати дії підлеглих, а такий категоричний ультиматум спровокує зворотній ефект.
До того ж на спецдільницях голосувала ще й Національна гвардія, яка підлягає МВС і яка отримала інші розпорядження, і силовики Донецької та Луганської області, що певним чином перебувають під впливом Партії регіонів. Та навіть якщо віднести частину протестного електорату до Нацгвардії та інших силовиків, а частину списати на помилку офіцерів-виховників, не можна однозначно стверджувати, що в армії немає прихильників нового претендента на високий пост.
Однак чого хочуть прибічники і на що сподіваються їхні опоненти? Загалом вони прагнуть того ж, що і всі українці – перезавантаження влади та подолання корупції. Тут усе просто: діючі лідери не змогли зупинити крадіїв, то, може, зупинять ті, що прийдуть на їхнє місце.
В армії й нині процвітає корупція, а також існує недореформа Збройних сил. Виявилося, що недостатньо нагодувати та вдягнути військо. І незначного підняття грошового забезпечення теж не вистачає. Всім цим військові готові були б пожертвувати, якби ставлення до людей змінилося, документообіг радянського зразка зник. В армії все ще не навчились шукати причини проблем, натомість займаються замилюванням очей щодо наслідків та створенням картини несправжнього благополуччя. І це прагнуть змінити прихильники обох кандидатів.
Чому ж військові переважно підтримують чинного президента? Найперше – через невпевненість у новому кандидаті, нерозуміння того, хто за ним стоїть і чого від нього очікувати.
У кожного армійця чи ветерана є побратим, який не повернувся чи залишився скаліченим. Це робить перемогу у війні особистою справою. Зміна зовнішньої політики країни може звести ці жертви нанівець. А ще військові та ветерани, на відміну від цивільних, розуміють ціну помилки. Якщо громадяни зроблять хибний вибір, то можуть втратити певні свободи, їхнє фінансове становище погіршиться чи виникнуть інші незручності. Для військових ж помилка може коштувати життя.
Отже, прихильники нового претендента на президентський пост хочуть, щоб після виборів виявилося, що їхні опоненти помилялись. А прибічники чинного гаранта сподіваються, що у разі поразки, після виборів, виявиться, що всі їхні страхи були безпідставними.Об’єднує всіх бажання швидких змін, однак частина виборців усвідомлює ступінь ризику, інша ж або не розуміє, або намагається не думати про погане, сподіваючись на краще майбутнє.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
