By 
Путін не хоче та й не може змиритися з поразкою. Тому Росія збирається воювати довго. Україні ж, щоб захищатися, потрібна не лише західна допомога, але і власні солдати. А із цим є очевидні клопоти. Matrix уже писав про певні ідеї української влади, спрямовані на розв’язання цієї проблеми: і про примусове повернення чоловіків із закордону, і про заборону на виїзд студентам іноземних ВНЗ, і про зняття броні з вітчизняних студентів, яким понад 30 років. Й от нова пропозиція: у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт № 10084, який покликаний зняти вікові обмеження для служби в ЗСУ.
Як пишуть ЗМІ, у разі прийняття документа з’явиться можливість мобілізувати й чоловіків, що старші за 60 років. Військовий вік для простих солдатів хочуть підвищити із 60 років до 65, а для вищого військового керівництва — із 65 до 70 років. Ця сумнівна у своїй винахідливості ініціатива є начебто відповіддю на прояви ейджизму, тобто дискримінації тих пенсіонерів, які хочуть служити, а їх не беруть через вік. Депутати, звичайно ж, запевняють, що до війська візьмуть тільки тих, хто буде визнаний придатним за станом здоров’я і хто виявить таке бажання. Однак, здається, усі ми вже наслухались історій про добровільно-примусовий характер мобілізації, як і про чудеса поняттєвої еквілібристики, що їх проявляють члени ВЛК при визначенні придатності до служби.
Цікавим збігом можна вважати те, що того самого дня, коли був зареєстрований законопроєкт про “призов пенсіонерів”, колишній міністр оборони Великобританії Бен Воллес закликав президента Зеленського посилити мобілізацію. Однак генерал Воллес мав дещо інше на думці: “Середній вік бійців на фронті — понад 40 років. Я розумію бажання президента Зеленського зберегти молодь на майбутнє, але факт — Росія нишком мобілізує всю країну”.
Можливо, європейський військовий і політик дещо ідеалізує “бажання президента Зеленського зберегти молодь на майбутнє”, узагальнюючи мимоволі поняття “молодь” і “золота молодь”. Молоді хлопці із сіл і маленьких містечок, з незаможних родин і без особливих “зв’язків” навряд чи погодилися б із думкою британця, бо розуміють, що йдеться не про них, а про тих, що є “більш цінним ресурсом” для держави Зеленського. Їх можна масово побачити в ресторанах і спортивних клубах, у дорогих бутиках у супроводі гламурних красунь тощо. І тут дозволю собі ще автоцитату зі статті “Народ-Епіметей і Ненька-мачуха”: “А ще ж є тисячі червонощоких засмаглих «бугаїв» на дорогих авто, які заполонили західні області України: від площ і вулиць Львова чи Ужгорода до карпатських курортів або й мальовничої глухомані. Чого вони чекають — поки прийде їхній час узяти в руки зброю? Навряд чи. Імовірніше, вичікують легальної чи нелегальної нагоди для «прориву» західних кордонів”. Вони не бояться ні патрулів із повістками, ні ВЛК.
А от “пересічні” молоді люди, як і чоловіки віком понад 40 років, бояться. Лише за останній тиждень у колі знайомих наслухався.
«Одного з наших спільних приятелів затримали на вокзалі західноукраїнського міста N і хотіли вручити повістку. І що? “Порішав”, тобто відкупився.
46-річний дідусь із села ще не бачив однорічного внука, бо боїться поїхати до сина, аби не вручили повістку. Син теж боїться їхати до батька. Він навіть звільнився з роботи й сидить із дитиною, а жінка працює.
Не можу завершити одну справу з партнером уже пів року, бо на виїзді із села, де він живе, постійно патрулі з повістками.
Йой, хлопи ховаються від армії, а жінки мусять їхати на заробітки, бо потрібно ж утримувати родину. Навіть у лікарнях із дітьми лежать бабці, бо мама за кордоном, а тато “у схроні”».
Чого ж вони ховаються — бо боягузи, непатріоти? Та ні, точніше — не зовсім так. Декотрі з них на початку повномасштабного вторгнення навіть зʼявилися добровільно у воєнкоматах, їх відправили додому і сказали чекати дзвінка. Але тепер вони «поза зоною досяжності». Унаслідок спостереження за тим, кого і як забирають в армію, а хто залишається “недоторканим”, багато звичайних людей дійшли висновку, що “вони хочуть винищити простий народ”. “Вони”, судячи з усього, — це якась міжнародна таємна сила, з якою змовилася українська влада. Незалежно від рівня абсурдності такого мислення сам факт його поширення є дуже небезпечним для держави, особливо під час війни. Адже тоді в цих людей закладається підозра, хто насправді є для них більшим злом.
Якби не це, то й ініціатива з призовом пенсіонерів залишилася б безневинною, а так є черговим “доказом” для цієї теорії змови: мовляв, о, хочуть утилізувати старих — і щоб захистити “золоту молодь”, і щоб їм не платити пенсії.
Зрозуміло, що основою тут є задавнена недовіра українців до держави. В умовах загрози для життя вона ще більше загострюється. Держава натомість не робить нічого розумного, щоб цю недовіру зменшити. Радше навпаки.
