By Самотність визначають як суб’єктивне пригнічене відчуття, яке виникає через брак суспільних взаємин. Як раніше багаторазово демонстрували дослідження, самотні особи не лише відчувають її емоційно (що часто доводить їх до руйнівної депресії), але й зазнають хвороб, що є наслідком нездорового способу життя і меншої турботи про власне здоров’я — про це пише Павел Валевський на польському науковому порталі Pulsar.
Виявляється, що самотні гірше харчуються, уникають фізичної активності, рідше роблять профілактичні обстеження і менш регулярно відвідують лікарів. Зібрано чимало доказів, які свідчать про те, що самотність підвищує ризик деменції. Але досі не було чого особливо сказати щодо її шкідливого впливу на розвиток хвороби Паркінсона — другої за поширеністю нейродегенеративної недуги мозку. Науковцям із Медичного коледжу Університету штату Флорида в Таллагассі вдалося заповнити цю прогалину.
У часописі JAMA Neurology вони представили працю про вплив самотності на частоту виникнення паркінсонізму. Вона підсумовує 15-літні спостереження за популяційною когортою, що налічувала 491 тис. осіб із Великобританії. Самотність виявилася незалежним від депресії й генетичної схильності чинником, що підвищує ризик недуги.
Автори визнали, що, розпочинаючи дослідження, вони не були певні в тому, яким може бути зв’язок між почуттям самотності й біологічними процесами, що спричиняють рухові порушення при хворобі Паркінсона (а вони виникають через агрегацію білків α-синуклеїну та знищення чорної субстанції в центральній нервовій системі, унаслідок чого відбувається зниження рівня дофаміну, відповідального за моторику тіла).
На жаль, автори не пишуть чітко, як емоційний стан самотності міг би деструктивно впливати на ці елементи. Однак вони натякають, що причиною виявленої кореляції може бути зменшення стійкості організму до нейродегенеративних процесів. На їхню думку, це явище вимагає подальших, набагато глибших досліджень.
