Збереження дистанції як виклик

Збереження дистанції як виклик
Якщо вірити людям, які відвідували Піднебесну, Китай зовсім не є державою, де дотримуються дистанції. Європейці, повернувшись із цієї країни, зізнаються, що там штовхаються всі і всюди. Нерідко в магазині ти можеш стояти в черзі вічність, адже серед китайців знайдеться багато охочих втиснутися перед тобою без черги. І це зовсім не означає, що тебе хочуть образити – це просто така відмінність життя перенаселеної країни. Однак, як не дивно, саме з цієї держави пішла нова мода на дотримання дистанції.

З непідробним сумом я згадую карантинний час, коли багато хто насправді намагався тримати дистанцію. Як було приємно користуватися громадським транспортом у перші тижні його роботи, коли охочих притулитися до тебе не було. Яке неймовірне відчуття охоплювало під час походу в напівпорожній магазин, у якому не було ні черг, ні заторів у проходах. Що вже сказати про порожні вулиці міст, коли прогулянки дарували справжню естетичну насолоду. Усе це, здається, стало короткочасною модою, адже на затерті наклейки з закликом зберігати дистанцію вже майже ніхто не зважає. Кожного дня в пресі з’являється інформація про те, що у якомусь барі чи на дискотеці представники правоохоронних органів зафіксували порушення дистанції та маскового режиму. І так відбувається не лише в Україні. Мешканці Праги, наприклад, знехтувавши дистанцією, вирішили влаштувати коронавірусу прощальну вечірку та встановили на Карловому мості 515-метровий стіл, за який запрошували всіх охочих. Втомлені обмеженнями карантинного часу городяни охоче підсідали до столу зі своїми наїдками. І лише представники творчих професій стали прикладами еталонної поведінки.

Українські рок- та хіп-хоп гурти влаштовують “вертикальні” концерти, під час яких глядачі розміщуються на готельних балконах, тоді ж як сценою слугує дах ресторану. Берлінський драматичний театр у посткарантинний період матиме в глядацькій залі не 700 крісел, а 200 – інші було знято й передано реставраторам. У театрі зняли кожен другий ряд, а в тих рядах, що залишились – кожне третє крісло. Окрім того, майбутні глядачі театру змушені будуть  перебувати в масках до моменту, доки всі не займуть свої місця, дистанція між якими складає півтора метра.

1 липня свої двері для глядачів відкрив Київський театр ім. Івана Франка. На відміну від своїх берлінських колег, кияни крісла не прибрали, а лише розсадили глядачів у шаховому порядку – два через два. При вході до театру глядачам міряють температуру, а також заохочують відразу пройти до зали, щоб уникнути натовпу у фоє. Під час усієї вистави київські поціновувачі Мельпомени мають перебувати в масках.

Музей мистецтв ім. Ханенків теж наголошує на дотриманні правил під час огляду експозицій: збереження півтораметрової дистанції та масковий режим у приміщенні. Французькі колеги київських музейників підійшли до розв’язання проблеми з недотриманням соціальної дистанції в доволі небанальний спосіб. Паризька галерея 59 Rivoli вирішила спростити своїм відвідувачам перебування в приміщенні, забезпечивши кожному з гостей паперовий капелюх із “крилами”. За основу таких головних уборів узяли китайські капелюхи династії Сун, яка розпочалась 960 року нашої ери і тривала до 1279 року. Тоді метрові “крила” перешкоджали перешіптуванню між чиновниками, а зараз мають допомогти тримати дистанцію.

Отже, ми прийшли до того, від чого починали: як не парадоксально, але Китай та поняття “дистанція” мають спільного набагато більше, ніж здається на перший погляд.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *