By 
Якийсь час тому я зауважила, що у супермаркетах доволі багато людей воліють розраховуватися на касах самообслуговування, щоб уникнути контакту з не завжди привітним персоналом.
І справді, чому я маю звертати увагу касира на те, що яйця не можна кидати, а починати обслуговувати наступного покупця варто лише тоді, коли попередній забере свої товари? Чому я маю покірно спостерігати за тим, як, зазираючи до мого пакета з булочками, касир вирішив кашлянути? Чому замість того, щоби пакувати свої покупки, я маю шукати дрібні або зручні для касира купюри, аби в результаті (мабуть, на знак подяки) почути: “Що ви там так довго збираєтесь, не можете прискоритись?” На щастя, можна уникнути шаблонних питань про поповнення мобільного тощо, скориставшись згаданою вже касою самообслуговування, де розумна машина нічого не просить, а лише виконує свою роботу.
Зараз у багатьох фірмах та державних установах через карантин запроваджено дистанційний режим роботи, що має (за попередніми даними) завершитись на початку квітня. І тут постає питання. А якщо за цей час роботодавці почнуть підозрювати, що якась частина співробітників взагалі може більше ніколи не виходити на роботу, а інша – й надалі залишатися в онлайн-режимі, що призведе до зменшення витрат не лише на комунальні послуги, а й на оренду приміщення, яке відтак може бути замінене на менше та відповідно дешевше?
Може цей “вірус у короні” є лише тестом, в результаті якого стане зрозуміло, наскільки світ може справлятись без людей, скільки людяного в людях і наскільки ми потрібні одне одному? Щодо першого, то у багатьох фільмах фентезі світ стає саме таким місцем, в якому роль людини зведена до мінімуму (можна тут згадати хоча б “Планету мавп”). А от щодо другого, то тут різні відчуття – від гучних новосанжарських (на жаль, Україна не є єдиним місцем, де саме так реагують на осіб, які перебувають на карантині) і до абсолютно несподіваних рішень футболіста Роналдо (історія з його португальськими готелями, які він віддає під безкоштовні лікарні для боротьби з поширенням коронавірусу) чи польських рестораторів, які вирішили дякувати лікарям за їхню невпинну працю, надсилаючи до лікарень на території свого міста чи містечка гарячі страви у якості подарунка. Задля зручності у логістиці вони об’єднали свої зусилля під гештегами #gastropomaga та #posiłekdlalekarza.
Ці останні історії надихають, а у поєднанні з італійськими балконними концертами, під час яких усі сусіди перетворюються на один великий ансамбль, вселяють надію у те, що людство складе тест на людяність і отримає ще один шанс.
