By У 80-х роках ХХ століття поблизу міста Ноймарк-Норд у Німеччині було знайдено кості тварин та камінні знаряддя. Археологи вік цього відкриття визначили у 125 тис. років, що означає , що знаряддя належали неандертальцям, бо сучасні люди прибули до Західної Європи на 75 тис. років пізніше. Кості та ікла належали більш ніж 70 дорослим самцям вимерлих на сьогодні слонів (Palaeoloxodon antiquus), котрі були удвічі більшими від тих, що зараз живуть у Африці. Із найновіших досліджень археозоологів Сабіни Ґаудзінскі-Віндхойзер та Люца Кіндлера випливає, що практично кожна з 3400 костей мала сліди порізів – пише Агнєшка Кжемінська на польському науково-популярному інтернет-порталі Pulsar.
125 тис. років тому неандертальці упродовж 300 років убивали тих велетенських ссавців на берегах озера, яке сьогодні вже не існує. Здавна відомо, що вони були здібними мисливцями. Та лише нещодавно дослідники знайшли докази, що вони полювали на велику звірину групами. Зарубини та подряпини є практично на кожній знайденій кістці, що вказує на те, що вони нічого не залишали вовкам чи гієнам. Вчені підрахували, що за допомогою гострих знарядь з кожної тварини вони отримували навіть і 4 тони м’яса, що дозволяло прогодувати 350 осіб упродовж тижня, або й 100 осіб упродовж місяця.
На основі цього дослідники дійшли до висновку, що неандертальці, навіть коли жили переважно малими й мобільними групами, які складалися не більше 20 осіб, здатні були змовитись, коли йшли полювати на велику звірину.
Автори статті у Science Advances підкреслюють, що слони надали їм ідеальні взірці для досліджень, бо там, де знаходяться сотні убитих коней чи газелей, не можна бути упевненим, що всі ті тварини були вбиті в один і той самий час. Натомість у випадку слонів є очевидним, що група неандертальців мала б бути великою, може й до 70 осіб, аби впоратися з розробкою та поїданням такої великої туші. Це ще й доказ того, що вони повинні були бути добре організованими і приготованими до полювання. Вони не лише знали траси мандрівок тих тварин, але й вибирали для полювання дорослих самців, що мандрували наодинці і що їх не захищало стадо.
Це не означає, що неандертальці завжди жили і працювали великими групами. Та все ж ці результати досліджень, як і інші нещодавні відкриття, вказують на те, що вони були більш вишуканими, ніж вважалося раніше, і здатними до пристосування своїх навичок до різноманітних середовищ та кліматів.
Але не лише цим вони скидалися на сучасну людину. Із найновіших аналізів ДНК костей двох особин, знайдених у 1932 році в Печері Субалюк в Угорщині, випливає, що їм дошкуляв туберкульоз (Mycobacterium tuberculosis). В кістках було знайдено виразні зміни, типові для тієї хвороби (уздовж хребта та всередині черепа).
Пікантності цьому відкриттю додає той факт, що як і доросла жінка, так і чотирилітня дитина жили якраз перед вимиранням наших найближчих родичів – на що вказують сліди гібридизації скелета (риси неандертальця та сучасної людини). Це підтвердило минулорічне радіовуглецеве датування (при тому, що жінка жила десь 37-38 тис. років тому, а дитина – на три чи чотири тисячі років пізніше).
На думку дослідників, неандертальці заразилися туберкульозом від турів, на яких охоче полювали у тій частині Європи. Автори статей в Tuberculosis навіть натякнули, що саме туберкульоз міг стати однією з причин вимирання неандертальців.
