By 
15 грудня 1917 року, коли більшовицькі війська активно наступали на територію України, Генеральний секретаріат зібрався для пошуку шляхів порятунку країни. Під час засідання урядовці вкотре усвідомили, що для вирішення серйозних державних проблем необхідні кошти. Генеральний секретар шляхів В. Єщенко зазначив, що “без грошей ніяка боротьба неможлива”.
Цю думку підтримав і генеральний секретар військових справ С. Петлюра, який запропонував “конфіскувати налічні капітали, де б вони не були”. Зі свого боку генеральний секретар праці М. Порш підсумував, що “коли робітники і військо не одержать грошей, буде крах Республіки”. Читаючи ці майже панічні висловлювання урядовців, мимоволі замислюєшся, як же діяло фінансове відомство України у 1917-1918 рр. та хто був його керівником?
З перших днів утворення Центральної Ради відповідальним за її фінанси був інженер-агроном, професор Київського політехнічного інституту, член Селянської спілки і Трудової партії Володимир Коваль. Від 19 березня й аж до створення 15 червня 1917 р. Генерального секретаріату він очолював Фінансову комісію Президії Центральної Ради.
Генеральний секретаріат складався з 8 генеральних секретарів і генерального писаря. Його головою та генсеком внутрішніх справ було обрано письменника, есдека В. Винниченка, генеральним секретарем фінансів став член Виконавчого губернського комітету Київщини й голова управи Українського народного кооперативного банку, есер Христофор Барановський. Хоча цю посаду він займав до 12 серпня 1917 року, з 17 липня Барановський фактично не керував відомством, позаяк постійно перебував у Петрограді, домагаючись від Тимчасового уряду грошових асигнувань на діяльність Генерального секретаріату. За його відсутності обов’язки генсека фінансів виконував журналіст і адвокат, есдек Валентин Садовський.
Після урядової кризи 12 серпня 1917 р. новий склад Генерального секретаріату мав сформувати Д. Дорошенко. 14 серпня М. Ткаченко запропонував запросити на посаду генерального секретаря фінансів журналіста й голову Київської міської думи, російського меншовика В. Дрелінга, проте на засіданні 17 серпня Д. Дорошенко оголосив, що кандидатом на крісло очільника фінансового відомства є професор політекономії, колишній член російської партії кадетів, а з літа 1917 р. український соціал-федераліст М. Туган-Барановський. Утім наступного дня Д. Дорошенко відмовився очолювати уряд. Формувати новий склад Генерального секретаріату знову мав В. Винниченко, який також запропонував обрати генсеком фінансів М. Туган-Барановського. 21 серпня 1917 р. Центральна Рада затвердила новий склад уряду.
Михайло Туган-Барановський очолював фінансове відомство від 21 серпня до 14 грудня 1917 р., однак із 3 листопада до 14 грудня 1917 р., коли він їздив у Петроград домагатися від Тимчасового уряду фінансових асигнувань Києву, його обов’язки виконував інженер-технолог, есдек Василь Мазуренко. Після офіційної відставки М. Туган-Барановського 14 грудня й до формування нового уряду В. Голубовичем 18 січня 1918 р. фінансовою політикою УНР керувала урядова Фінансова комісія, куди входили В. Мазуренко (УСДРП), М. С. Ткаченко (УСДРП) та О. Золотарьов (Бунд). Практичним керівником відомства був В. Мазуренко, а ідеологом – М. Ткаченко.
18 січня 1918 р. народним міністром фінансів в уряді В. Голубовича став директор банку, есер Степан Перепелиця. З 29 січня до 10 березня його обов’язки виконував міністр судових справ, есдек Михайло Ткаченко, а до 24 березня – Василь Мазуренко. 5 квітня 1918 р. крісло С. Перепелиці зайняв одеський банкір, есеф Петро Климович, який очолював Міністерство фінансів до повалення Центральної Ради 29 квітня 1918 року.
Основний тягар організації фінансового відомства УНР ліг плечі незмінного товариша (заступника) міністра фінансів В. Мазуренка. На відповідальні посади він запросив низку фахівців, свідомих українців, зокрема А. Гуменного (директор Департаменту посередніх податків), А. Маршинського (директор Департаменту прямих податків), С. Афанасьєва (директор Загальної канцелярії), М. Кривецького (радник Міністерства й керівник Департаменту державної скарбниці), Г. Супруна (директор Кредитової канцелярії), П. Андреїва (директор Департаменту митних зборів) тощо. Завдяки його управлінню в березні-квітні 1918 р. до структури Народного міністерства фінансів УНР входили: Загальна канцелярія, Кредитова канцелярія, Департамент державної скарбниці, Залізничний департамент, Департамент митних зборів, Департамент посередніх податків, Департамент простих податків, Окремий корпус кордонної охорони, Дирекція ощадних кас, Державний банк, Експедиція заготовок державних паперів.
Унаслідок державного перевороту на чолі П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. УНР припинила своє існування. Від створення й аж до повалення Гетьманату 14 грудня 1918 року міністром фінансів Української Держави був Антон Ржепецький.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
