By 
У світовій практиці є чималий досвід визначення корупційних ознак чиновника,який доцільно використати й в Україні. Юридичний словник Г. Блека визначає корупцію як “діяння, яке вчиняється з наміром надати деякі переваги, що несумісні з офіційними обов’язками посадової особи і правами інших осіб; діяння посадової особи, яка неправомірно використовує своє становище чи статус для одержання будь-якої переваги для себе або іншої особи з метою, яка суперечить обов’язкам і правам інших осіб”.
У термінології офіційних документів деяких країн, наприклад Швейцарії, усі можновладці – монархи, диктатори, лідери, прем’єри та їхнє найближче (сімейне і посадове) оточення – підпадають під категорію ПУП (англ. PEP – politically exposed person), тобто “політично уразливої персони”.
У більш широкому сенсі йдеться не тільки про президентів, міністрів, суверенів, а й про їх найближче оточення.Завдяки своєму службовому становищу і впливу в суспільстві ПУП піддається потенційному ризику бути залученою в корупційні дії, або ж стати їхнім організатором чи покривачем. В Україні ці персони не мають подібного визначення, а натомість де-юре очолюють антикорупційні заходи, тому, вірогідно, можуть стати й покривачами корупційних схем. Зауважу, що за оцінками експертів Світового банку, щорічно в країнах, що розвиваються, й у державах із перехідною економікою керівний апарат отримує у вигляді хабарів від 20 до 40 млрд доларів, що відповідає 20-40% коштів, які виділяються цим країнам як офіційна допомога.
Окрім того, в Україні на законодавчому рівні не було зафіксовано прагнення запровадити виборність суддів та можливість їхнього дострокового відкликання, експертизу судових рішень на відповідність Конституції та законам, обов’язковий контроль судами за виконанням судових рішень, механізм дострокового відкликання громадами голів сільських, селищних та міських рад без згоди Верховної Ради України, реєстр корупціонерів, чия причетність до корупції встановлена рішенням суду, а також прагнень криміналізувати корупційні діяння згідно з міжнародними конвенціями та забезпечити однакове застосування усіма судами законів України.
Нагадаю, 31 жовтня 2003 р. Україна прийняла Конвенцію ООН проти корупції (UNCAC – UN Convention against Corruption) – багатосторонній міжнародно-правовий документ, який визначає суть корупції і пропонує низку заходів з її подолання. Конвенція стала основою StAR Initiative (Stolen Asset Recovery), з якою у вересні 2007 р. виступили Світовий банк і Управління ООН з наркотиків та злочинності. Мета StAR – ініціювати повернення викрадених активів, заохочувати і сприяти систематичному та своєчасному поверненню активів, які є доходами від корупції, а також удосконалювати заходи щодо забезпечення їх повернення.
У законодавстві США поняття корупції посадовців визначено достатньо широко. Сюди входить низка протиправних діянь, передбачених здебільшого у чотирьох главах розділу 18 Зводу законів: 1) Хабарництво, нечесні доходи і зловживання своїм становищем; 2) Посадовці і службовці за наймом; 3) Здирство і погрози; 4) Вибори і політична діяльність.Кримінальному переслідуванню за хабарництво в США піддаються не тільки ті, хто одержує хабарі, але й ті, хто їх дає.
У Зводі законів США докладно описано, які категорії посадовців розуміються під особами, що одержують хабарі. Водночас відповідальність за надання хабаря несуть усі, хто дає, пропонує, обіцяє що-небудь цінне публічному посадовцю або кандидату на цю посаду з протиправною метою. За хабарництво карають як нині функціонуючого, так і колишнього чи майбутнього службовця. У червні 1970 р. уряд США створив “Національну раду боротьби з організованою злочинністю”. Керівну роль у справі подолання злочинності відіграє Міністерство юстиції, а безпосередню боротьбу веде головний підрозділ міністерства – Федеральне бюро розслідувань.
Важливою в антикорупційних заходах є й “культура прозорості”. У Південній Кореї (в Сеулі), наприклад, з 1999 р. діє програма “OPEN”– система контролю за розглядом заяв громадян чиновниками міської адміністрації, яка викликала справжню сенсацію серед національних антикорупційних програм.Вона є показником реалізованої політичної волі щодо боротьби з корупцією.
Завдяки вільному доступу до інформації людям більше немає потреби особисто спілкуватися з посадовцями та пропонувати їм хабарі для прискорення процесу ухвалення рішень. У такий спосіб “OPEN” попереджає корупційні діяння і відновлює довіру громадян до міської адміністрації.
Отже,українська національна антикорупційна стратегія має врахувати як вітчизняний, так і міжнародний досвід.
