By 
У лютому 1995 року Держдума РФ прийняла закон “Про дні воїнської слави”, який доповнила 6 липня 2005-го. Дев’ять із шістнадцяти днів воїнської слави, зазначених у законі, належать до XIV-XIX ст. Росіяни, зокрема, святкують визволення від інтервенції Тамерлана (1395 р.), зняття татаро-монгольського ярма (1480 р.), визволення Москви від польсько-литовських загарбників (1612 р.) і ще кілька інших “днів перемоги і звитяги”.Пам’ятають і про Куликовську битву 1380 року, що в сучасній геополітичній ситуації сприймається як прообраз російської агресії в різних куточках світу – Афганістані, Сирії, Грузії, Україні, Чечні.
Описи Куликовської битви потребують поетичної образності. Історики М. Карамзін, С. Соловйов, В. Ключевський у своїх дослідженнях цієї події керувалися здебільшого не артефактами, а сфальсифікованими “документами”, виготовленими тогочасними “політруками”, як-от “Задонщина” та “Сказание о Мамаевом побоище”, а також ідеологічними міркуваннями про те, що народ потребує перемог.
Тріумфальний фінал битви з часом обріс домислами, новими деталями та учасниками, які в певний момент висунули ідеолого-політичну доцільність на перше місце, змістивши історичні аргументи на задній план.
Науковці багато років досліджували Куликове поле, однак жодних слідів битви так і не знайшли. Тому стверджувати, що вона відбувалася саме на тому місці та в таких масштабах, як запевняє офіційна російська історія, науковці не можуть. Сумніватись у правдивості легенди про Куликовську битву почали й російські вчені: “…Працівники Тульської археологічної експедиції разом з колегами із Державного історичного музею проводять розкопки Куликового поля з 1982 року. Відтворена загальна картина виду поля впродовж трьох тисяч років… флора, фауна, ґрунт… Спеціалісти для вивчення 70-кілометрового коридору… використали не лише геомагнітну зйомку. Тут були прокопані сотні метрів траншей. Місцевість у прямому сенсі слова прочісували солдати і школярі. Запрошували навіть екстрасенсів. Однак за роки пошуків не було знайдено жодного важливого предмету, що дозволив би стверджувати, що битва відбувалась саме у північній частині поля поруч із селом Хворостянкою і річкою Смолкою…”[1].
Куликовська битва – це авангардне протистояння між військами Мамая та Дмитра Донського. Васал Золотої Орди, володар Московського улусу Донський за наказом хана Тохтамиша виступив проти претендента на ханський престол Мамая, пращура українського роду Глинських, що був на той час правителем західної частини Золотої Орди. Отже, “визволення руських земель” у 1380 році було боротьбою між Мамаєм-половцем, який не був нащадком Чингісхана й не міг у законний спосіб претендувати на ханський престол, та Чингізидом Тохтамишем.
Історик Лев Гумільов пише, що татари не воювали на боці Мамая, оскільки “…дві партії склалися у двох частинах Золотої Орди: західницьку очолював темник Мамай, а партію прибічників Московської Русі – хан Тохтамиш”[2]. Професор В. Бебик також вважає, що “волзькі та сибірські татари на чолі з ханом Тохтамишем воювали разом із московитами, очолюваними Дмітрієм Донським, проти коаліції українських держав – Литовсько-руського князівства Вітовта та українсько-кримської Орди хана Мамая”[3].
Зважаючи на наближення великого війська хана Тохтамиша, Мамай виступив у степ йому назустріч, щоби не опинитися між двох ворогів. Частина вояків Мамая, довідавшись, що їм потрібно воювати із законним нащадком Золотоординського ханства, склали зброю на річці Калка, а Мамай із меншим військом відбув у Кафу (сьогоднішня Феодосія), де згодом його вбили генуезці.
Натомість офіційна версія стверджує, що битва на Куликовому полі була протистоянням росіян і татарів, хоча Мамай татарином і не був. То чи можна вірити кремлівським літописцям, які на догоду царям вигадували, переписували, замовчували, знищували чи ховали історію до архівів? Жоден із російських дослідників не написав правди про те, що Великий князь Литовський Ягайло, союзник Мамая, не встиг з’єднатися з ним до Куликовської битви, а тому згодом сам розбив військо “переможця” Дмитра Донського!
У серпні 1382 р. через інтриги Д. Донського з Литвою Тохтамиш спалив Москву. Згодом московський князь, висловлюючи покірність, направив до хана послів із багатими дарами. Чи це наслідки “великої перемоги” на Куликовому полі? Донський не звільнив московські землі від золотоординського ярма, натомість на державу було накладено вдвічі більшу данину.
Чому Дмитро Донський не долучився до коаліції прозахідних князів і не виступив разом із ними проти хана Тохтамиша? Чому напередодні Куликовської битви київський митрополит Кипріан піддав анафемі і відлучив московського князя від церкви[4]? Очевидно, підстави на це були, однак у 1988 році за рішенням Московського патріархату Донського канонізували.
Цілком імовірно, що у 2020 році росіяни будуть святкувати “640 років визволення Русі від монголо-татарського ярма”, а водночас і об’єднання російських земель у єдиній державі, бо ж “великий подвиг російського воїнства на Куликовому полі й сьогодні залишається символом єдності, самовідданості й сили духу великого російського народу”.
[1]Носовский Глеб Владимирович.Что нашли на поле под Тулой археологи
[2]ГумилёвЛ.Н.Эхо Куликовской битвы
[3]БебикВалерій. Куликовська битва: великий українець Хан Мамай проти московсько-татарських орд
[4]Русский Проект: П. Краснов. Куликовская битва: классика православной мифологии
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
