By Вільне козацтво – національні добровільні військово-міліційні формування, які у 1917–1918 діяли в Україні та на Кубані. Перші загони Вільного козацтва виникли навесні 1917 р. на Звенигородщині як протидія збільшовиченим загонам демобілізованих солдатів і армійських дезертирів. Їх створювали за козацьким звичаєм у вигляді територіальної самооборони з виборною старшиною.
Найбільшого поширення рух Вільного козацтва набув на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині – землях, що раніше входили до складу Гетьманщини і на яких збереглися козацькі звичаї і традиції, а також на Херсонщині та Волині. Ініціатором руху за утворення Вільного козацтва був селянин с. Гусакове Звенигородського повіту Київської губ. (нині Звенигородського р-ну Черкаської обл.) Н. Смоктій.
У квітні 1917 р. відбувся 1-й з’їзд козацтва, на якому були вирішені деякі організаційні питання та обрано кошового отамана – С. Гризла. У жовтні того ж року на Всеукраїнському з’їзді Вільного козацтва у м. Чигирин (нині Черкаської обл.), де 200 делегатів з’їзду представляли 60 тис. вільних козаків України та Кубані, розпочалось об’єднання окремих козацьких загонів у єдину загальноукраїнську структуру. На ньому було обговорено і ухвалено статут Вільного козацтва та затверджено Генеральну раду з 12-ти осіб; отаманом було обрано генерала П. Скоропадського, генеральним писарем – В. Кочубея, наказним отаманом – І. Полтавця-Остряницю, генеральним суддею – М. Левицького, генеральним хорунжими – І. Луценка, С. Гризла і О. Шаповала. Організаційним осередком козацтва було обрано м. Біла Церква, де була створена військово-козацька школа та виходив часопис “Вільний Козак”.
Вільне козацтво підпорядковувалося Генеральному секретарству внутрішніх справ УЦР, його головною структурною одиницею були сотні, які створювалися у селах і містах у межах волості. Сотні об’єднувалися у курені, курені (у межах повітів) – у полки, а полки (у межах губерній) – у коші. Сотенна старшина складалася з 5-ти осіб, кожна сотня мала свій прапор, канцелярію і бібліотеку. За статутом до Вільного козацтва приймали громадян України (крім колишніх працівників міліції), яким виповнилося 18 років і які не були позбавлені прав за вчинені злочини.
Керівництво Центральної Ради насторожено поставилось до створення Вільного козацтва, оскільки козаки, всупереч програмі соціалізації і націоналізації землі Генерального секретаріату, вимагали збереження і захисту прав приватної власності на землю. До того ж отаманом було обрано великого землевласника П. Скоропадського, соціально-економічна і політична програма якого докорінно відрізнялася від позицій Центральної Ради. Хоча Вільне козацтво передусім боролось із грабунками, насиллям і дезертирством для підтримки порядку у державі, внаслідок відсутності в Центральної Ради власних збройних сил під час більшовицького наступу козаки стали на захист незалежності України. Незважаючи на це, 5 квітня 1918 р. під тиском німців уряд УНР розпустив збройні загони Вільного козацтва. Проте значна частина козаків увійшла до складу Армії УНР, інша – стала ядром повстансько-селянського руху, що розгорнувся у 1918–1922 роках.
Центральна Рада не зуміла використати стихійний прояв національного патріотизму і свідомості українців для розбудови війська. Її помилки намагався виправити П. Скоропадський, який прагнув ввести Вільне козацтво у спектр державної політики, оскільки соціально-політична, селянська і військова доктрини гетьмана, а отже – й офіційна позиція Української Держави, були тотожними з прагненням більшості козацтва, за винятком деяких анархізованих загонів. У червні 1918 р. П. Скоропадський у “Відручному листі Гетьмана всієї України до Міністра Військових Справ” оголосив про розпуск Вільного козацтва і всіх інших козацьких військових організацій, натомість 10 серпня 1918 р. було ухвалено “Закон про відновлення Українського Козацтва”. Відповідно до нього Вільне козацтво перетворилося в Українське козацтво, яке повинне було протидіяти поширенню більшовизму, зупинити наступ проросійських організацій і стати воєнізованою структурою українського суспільства, яка б (за тимчасової відсутності регулярного війська) забезпечила державну безпеку і незалежність України. Цьому завадила німецько-австрійська військова влада, яка намагалася не допустити формування українських воєнізованих формувань у суспільстві. Гетьман змушений був таємно виділяти кошти на організацію Українського козацтва, яке так і не встигло перетворитися на злагоджену суспільну верству через швидке падіння Гетьманату, втягнення України у війну і втрату державності.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
