Чи вдасться американцям втихомирити Балкани?

Нашим співвітчизникам Західні Балкани асоціюються в основному із літнім відпочинком на берегах Адріатики. Більш забезпечені з них полюбляють Хорватію, бідніші – Чорногорію й Албанію. Прозоре море й чисте повітря, античні руїни й середньовічні містечка, середземноморська кухня й специфічна балканська музика, вино і ракія – це те, що формує уяву більшості туристів про цей регіон. Однак, краще поінформовані особи знають Балкани ще й як дуже запальну локацію на карті світу, котра час від часу спалахує збройними конфліктами і не тільки локального масштабу. І от знову, як пишуть місцеві публіцисти – «регіон перебуває на межі зіткнення».

«Західно-балканський регіон вже давно не був таким напруженим. Він стоїть на межі конфлікту, тоді як водночас йдуть розмови про вирішення інших питань з минулого й інтеграцію до ЄС» – пише хорватський публіцист Августин Палокай. Про більші або менші загостреннях у країнах чи між країнами західно-балканського регіону Matrix писав вже не раз. Якщо читачеві потрібно оглядово нагадати про головні проблеми, то варто зосередитись передусім на тупиковій ситуації з вирішенням сербсько-косовського конфлікту; про політично-релігійні сутички у Чорногорії і про руйнівну нефункціональність держави у Боснії і Герцеговині.

Самопроголошеність державної незалежності Косово, якої не визнає не тільки Белград, але й низка країн, що є членами ООН, та нездатність політиків вирішити питання статусу сербського населення на території цієї держави, призводять час від часу до гарячих конфліктів між місцевими сербами та владою у Пріштіні. Кілька тижнів тому навіть дійшло до «коктейлів молотова», стрілянини та підтягування збройних підрозділів Сербії до сербсько-косовського кордону.

У Чорногорії, яка є членом НАТО, нещодавно теж будувалися барикади, горіли шини, а велелюдні мітинги опонентів готові були зійтися врукопашну. Все це стало наслідком перемоги на останніх виборах «політичного сербства» над «політичним чорногорством», а відтак і наступу Сербської православної церкви на Чорногорську православну церкву. Поки-що конфлікт притих, але зовсім не вичерпався. У Боснії і Герцеговині головною проблемою є несумісність трьох головних народів, які творять цю державу – православних сербів, хорватів-католиків та босняків-мусульман. Зводячи суть до загальної формули, можна сказати, що це такий своєрідний балканський варіант байки «Лебідь, рак і щука».

Взагалі-то всі ці проблеми ненові, вони в певному сенсі є наслідком Дейтонського договору від 1995 року, ініціаторами і реалізаторами якого були американці і який мав на меті припинити кровопролиття на Балканах за будь-яку ціну, але не передбачав, що з цим усім робити в дальшій перспективі. А також – примушуванням Сербії до миру натівськими бомбардуваннями Белграда у 1999 році та не зовсім легітимним перетворенням Косово на державу під охороною та опікою Заходу. Обидва ці процеси вирішили певні нагальні ситуації, але аж ніяк не розв’язали глибинних проблем. Сьогодні можна дійти до висновку, що тоді всі учасники миротворчого процесу сподівались, що проблеми «розсмокчуться» самі по собі, оскільки «час лікує рани», а народи регіону будуть зайняті побудовою кращого майбутнього в рамках підготовки, а потім і членства в ЄС, і т.д, і т.п. Не розсмоктались.

За більш, ніж два десятиліття від останнього збройного зіткнення на Західних Балканах, тільки Словенія і Хорватія стали членами ЄС. Інші країни регіону – Сербія, БіГ, Чорногорія, Північна Македонія, Косово і Албанія – теж декларували євроінтеграційні наміри, але з різною інтенсивністю: одні готувались як могли, інші радше імітували. З усіх цих шести держав тільки дві – Північна Македонія та Албанія – були більш-менш готовими до членства в черговому крузі розширення ЄС, але й вони затягли до того часу, коли Євросоюз зачинив свої двері на невизначений термін. Разом з тим болячкою всього регіону – про що добре знають на Заході – є корупція, непотизм, клієнтелізм, часом і бандитизм, а також організаційний хаос, бідність, відтік робочої сили тощо. В той же час, місцеві еліти весь цей період відчували поступову втрату зацікавлення до справ їхнього регіону як з боку США, так і з боку ЄС. І в міру того, як Америка то намагалася стати «великою знову», то тепер пробує стримати Китай, а Європа все більше переймалася власними проблемами, зокрема й нелегальною міграцією, а всі разом – боротьбою з Covid-19, «балканські болячки» почали вилазити на поверхню. І так виглядає, що знову їхнім заліковуванням будуть займатися американці.

«Така ситуація у регіоні є результатом надто тривалої американської відсутності і метушливості ЄС. Сьогодні нова адміністрація Байдена вирішила повернути на Західні Балкани стару досвідчену дипломатичну гвардію. Людей, які про Балкани знають майже все… Вони займаються цим регіоном з часів війни, були ключовими акторами в мирних зусиллях упродовж війни, архітекторами міжнародного договору про її завершення і розв’язання суперечок. Вони набагато досвідченіші від деяких європейських дипломатів, якими маніпулюють балканські політики» – пише Августин Полокай. Мова йде про призначення нових американських послів у Сербії, БіГ та Косово. Головним з них, котрий очолить амбасаду у Белграді, є Крістофер Гілл, котрий був спеціальним посланцем США на Балканах підчас воєн 90-х років. Він разом з Річардом Голбруком творив рамки Дейтонського мирного договору для БіГ та домовленості по Косово. До «американського десанту» зараховують теж Габріеля Ескобара, котрий вже кілька місяців виконує функції спеціального посланця з питань Балкан.

Чи вдасться цього разу американцям утихомирити Західні Балкани, питання залишається відкритим. Експерти підкреслюють, що за останні два десятиліття в регіоні багато-що змінилося. Передусім те, що суттєво зросли впливи Росії та Туреччини. І якщо ще десять років тому це не розглядалось як проблема, то зараз обидві ці держави уже не належать до надійних та конструктивних партнерів Заходу. «Важко сподіватися, що Росія буде за те, аби Заходові повелося на Балканах – пише цитований вже хорватський публіцист – більш імовірно, що вона постарається, аби так не було». Чи для таких підозр є підстави, може виявитися невдовзі. 5 листопада закінчується мандат збройної миротворчої місії ООН в цьому регіоні і Росія може завдати Заходові першого серйозного дипломатичного удару, якщо не погодиться на продовження мандату.