By Цьогоріч 10 вересня у Олександра Петровича Довженка ювілей – 125 років. Про вклад Довженка в українську та й світову культуру свідчить бодай той факт, що 1958 року на п’ятій всесвітній виставці у Брюсселі за результатами анкетування 117 істориків та теоретиків кіно з 26 країн світу його “Земля” увійшла до списку 12 кращих картин усіх часів та народів. Але Довженко залишив по собі не лише фільми і прозові твори.
На початку 1950-х, шукаючи місця натурних зйомок “Поеми про море”, Довженко відвідав Канівщину, приїхав машиною у село Бучак за двадцять кілометрів від Канева, піднявся на гору Козацький шпиль й вигукнув: “Яка краса! Ось тут мають зніматися найпоетичніші фільми!” Ці слова запам’ятав водій режисера і потім переповів місцевому краєзнавцю Михайлу Іщенку. Припускають, що Довженко завітав туди невипадково. Начебто він уже фільмував у цих краях, а канівські кручі навіть можна побачити у початкових кадрах його картини “Іван” (1932).
“Поема про море” вже була у виробництві, коли у листопаді 1956-го Олександр Петрович пішов із життя. У 1958 році фільм завершила його дружина Юлія Солнцева. Згідно задуму Довженка, Солнцева знімала у Бучаку й у сусідньому селі Селище.
Кінознавець Сергій Тримбач у книжці “Олександр Довженко. Загибель богів” цілком слушно констатує: “На жаль, ні сценарій, ні фільм не стали досягненням. Тут більше мислення ідеями, завданнями, тематичними планами, аніж категоріями власне мистецтва. Недоліки сценарію стали ще помітнішими у режисурі Солнцевої. Пафос, літературна вимученість монологів та діалогів, ходульність персонажів…”
Однак після прем’єри стрічка отримала схвальні відгуки у пресі, її подивилось багато глядачів. Це був один із перших широкоекранних кольорових фільмів, зйомки якого справляли враження. Згодом Канівщина доволі швидко перетворилася на знімальний майданчик. Кінематографістів приваблювала широка піщана коса, що тяглася від Канева до Бучака, Дніпро і кручі, густі ліси, живописні села із хатами, розкиданими по горбах.
Поблизу Канева Олександр Птушко знімав епізоди фільму-казки “Ілля Муромець” (1956). У 1958 році у Бучаку режисери Василь Лапокниш та Вахтанг Вронський ставили фільм-балет “Лілея” на музику Костянтина Данькевича за мотивами творів Т. Шевченка. Головну роль у стрічці виконав соліст Київського театру опери та балету Роберт Візиренко-Клявін. Зараз цей фільм забутий, а 1960-го “Лілея” демонструвалася у кінотеатрі “Камео” у Нью-Йорку та отримала захоплені рецензії американської преси. Сергій Параджанов у Бучаку знімав “Українську рапсодію” (1961). Усі асоціюють Параджанова із стрічкою “Тіні забутих предків”, однак його унікальний режисерський стиль почав формуватися вже під час створення “Української рапсодії”. Живописність краєвидів привабила й Андрія Тарковського, який знімав тут свій дебютний повнометражний фільм “Іванове дитинство” (1962), що зібрав нагороди багатьох міжнародних кінофестивалів. В “Івановому дитинстві” добре помітний вплив Довженка на творчість Тарковського, про що режисер неодноразово розповідав. Ці ж місця бачимо у фільмі Леоніда Осики “Хто повернеться – долюбить” (1966), знаковій картині українського поетичного кіно “Вечір на Івана Купала” (1968) Юрія Іллєнка, у стрічці Володимира Денисенка “Сон” (1964) із Іваном Миколайчуком у ролі Тараса Шевченка та у його ж картині про перші трагічні місяці Другої світової війни “На Київському напрямку” (1968). Поблизу Канева знімали фільм “Бумбараш” (1971) Миколи Рашеєва та Аркадія Народицького; епізоди фільму “Ми, двоє мужчин” (1962) Юрія Лисенка за сценарієм Анатолія Кузнєцова, автора роману “Бабин Яр”; епізоди “Легенди про княгиню Ольгу” (1983) та “Молитви за гетьмана Мазепу” (2001) Юрія Іллєнка. Канівські краєвиди є й у першій документальній повнометражній стрічці режисера Сергія Буковського “Сон” (1989) тощо.
У 1972-му запрацювала Канівська ГЕС, значна частина земель опинилась під водою, тому зараз ці пейзажі можна побачити лише на екрані. Фільмографія цих місць велика і ще не повністю описана. Чекають на своїх дослідників й численні унікальні археологічні пам’ятки Канівщини.
10 вересня день народження Олександра Довженка, а 14 – День українського кіно. Вітчизняний кінематограф живий. Хочеться вірити, що знімальне життя Канівщини також триватиме.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
