By Процес вироблення національної ідеї є складним і суперечливим. Нині варто відмовитися від спроб “вгадати” чи “вигадати” українську ідею, оскільки відповідні смисли можуть бути сформовані лише природним шляхом. На думку науковця Максима Розумного, основа національної ідеї – це унікальний ідейний синтез, що не може бути виведений з попереднього досвіду спільноти. Національна ідея не може бути простою сумою “бажаних” характеристик національного майбутнього, оскільки цей перелік ніколи не буває повним, а зміст кожної пропозиції неминуче викликатиме різнотлумачення і суперечки.
Національна ідея повинна відображати характер українського народу, виражати самобутність нації, те, що їй властиве і становить її силу,[1] – як підкреслює Іван Ільїн. Якою мірою національна ідея формує смислові центри національної свідомості, такою ж мірою національна свідомість визначає життєздатність та перспективність цієї ідеї.[2] Водночас Олександр Майборода переконаний, що українською вона може бути або у суто етнічному сенсі, як ідея титульної нації, або у надетнічному, як ідея поліетнічної нації співгромадян. Та в обох випадках сформулювати її вкрай важко, надто вже відмінні погляди у різних сегментів суспільства на українське минуле, геостратегічний курс тощо. Ми повинні виробити національну ідею, що базуватиметься на наших традиціях та історії, буде здатна забезпечити реалізацію загальноукраїнського інтересу, матиме державницьке спрямування, поєднуватиме інтереси громадян, суспільства та держави.
Провідна роль у формуванні національної ідеї належить еліті. Політичні лідери завше не мали високого рівня довіри серед українців, оскільки більшість урядовців турбуються здебільшого про реалізацію власних інтересів. Тільки відповідальні, професійні, високоморальні лідери зможуть привести Україну до процвітання. Відомий політик-реформатор Лі Куань, що перетворив Сінгапур у потужну, економічно розвинуту країну, під час приїзду в Україну у 2010 році заявив: “Вашій державі потрібно 10 років, щоб зробити те, чого досягли ми… Це станеться, якщо ви створите такі умови, що змусять інвесторів повірити у надійність вашої системи, аби вони залишились в Україні на тривалий час”.[3]
Важливість побудови національної ідеї зростає в умовах сучасних глобалізаційних процесів, коли самоідентифікація громадян здійснюється вже не за критеріями підтримки політичних доктрин, а за приналежністю до певної цивілізаційної спільноти. В Україні не сформований єдиний цивілізаційний світогляд, тому її територія перебувала під владою різних держав. Дослідник Богдан Цимбалістий виділяє три тенденції в історичному розвитку українських земель: тривалий період бездержавності; денаціоналізація правлячої верстви українського народу, зумовлена зовнішнім впливом; роздільність території України, яка протягом століть опинялася під впливом ворогуючих країн, що сформувало “розірвану” фрагментарну політичну свідомість українського народу.
Американський політолог Самуель Гантінгтон визначає сучасну Україну як державу на розломі цивілізацій. Довгий час на її Правобережну частину впливали традиції європейських країн, які базувалися на цінностях католицизму й протестантизму, а на Лівобережну – ідеї колективістського етатизму та азійського деспотизму. За теорією Самуеля Гантінгтона, цивілізаційні протистояння зумовлює ряд чинників: фундаментальні розбіжності в системах цінностей; глобалізаційні зміни, що посилюють взаємодії між регіонами світу; агресивне нав’язування Західним світом цінностей індивідуалізму, споживацтва та збагачення як “загальнолюдських”, що спричиняє применшення ролі цінностей інших цивілізацій, їх перехід у розряд “другорядних” чи навіть “шкідливих”, якщо вони якоюсь мірою “недемократичні”.[4] Згідно з цивілізаційним підходом, сучасна Україна складається з представників декількох цивілізацій – західної/християнської православної та азіатської/ісламської. І тому потрібно враховувати усі ці цінності, а не протиставляти чи нав’язувати їх.
Останнє десятиліття розвитку українського суспільства характеризується низкою політичних криз через відсутність тих ціннісних засад, які б були сприйняті і Сходом, і Заходом. Система цінностей змінюється лише в кризові періоди, до того ж цей процес стосується переважно структури цінностей і відображає модифікацію пріоритетів. Тому потрібно усвідомити, що для нас він неминучий. Сьогодні ж зміна цінностей стихійна, неконтрольована, небезпечна для суспільства. Але вона мала б бути цілеспрямованою, здійснюватись як свідома державна політика, спрямована на формування об’єднавчої національної ідеї.
Україні необхідно розкрити сутність цивілізаційних протистоянь та запровадити механізм “національного примирення”. У цих умовах можна визначити подальшу стратегію державотворення, орієнтуючись на два основні варіанти: зіткнення цивілізацій, ворожнеча, намагання однієї частини України асимілювати іншу; або ж відкритий діалог близьких цивілізацій, їхні прагнення до формування національної системи цінностей, що б сприймалися всіма регіонами України. Фактично слід вдатись до пошуку нових політичних ідеологій інтеграційного характеру, здатних об’єднати український народ в цілісну державу. Потрібно відмовитися від нав’язування цінностей, притаманних тільки Заходу або ж Сходу, натомість виокремити базові для державної політики спільні для всіх етносів цінності, забезпечити припинення спекуляцій на темах, що розколюють суспільство.
Надважливими є релігійні та моральні цінності, що мали б стати основою духовного державотворення України, яке, за словами дослідника Олександра Радченка, означає “…перехід до домінування духовних, громадянських і політичних цінностей, інтересів людини і суспільства, принципів моральної, відкритої та відповідальної політики, високого професіоналізму й відданості, всього того, що можна назвати служінням народу і Батьківщині.”[5] Та все ж в центрі державної політики має залишатись саме особистість. Мета держави – максимально повно розкрити та використати потенціал кожної людини для досягнення гармонії і любові, сили, досконалості та щастя.
Україна прагне до інтеграції у європейську спільноту, але для цього слід дотримуватися європейських цінностей, насамперед у правовому полі. Цинічний правовий нігілізм, недостатній рівень вкоріненості демократичних цінностей у свідомості суспільства – реальна загроза для розбудови демократичної України європейського ґатунку. Тож формування державної програми впровадження світоглядно-ідеологічних цінностей демократії в суспільну свідомість – необхідна передумова політичної трансформації України. Нам потрібно змінити власну ментальність, сформувати високий рівень політичної та правової культури. Для змін ключовим є і розуміння того, що реальна євроінтеграційна перспектива для держави віддалена, оскільки, допоки ми не закріпимо в політичній культурі систему моральних та демократичних цінностей, жодних позитивних зрушень в цьому напрямку не відбудеться.
Україна повинна прагнути до розробки нової системи цінностей, формування політичної еліти на засадах моральності, патріотизму та служіння народу. Міцна і благополучна держава не може існувати без високого рівня її громадян, за якого цінується людська моральність. Стабільність і життєздатність держави визначається духовним рівнем її населення.
Сучасним політикам слід відмовитись від використання технологій маніпулювання масовою свідомістю, побудованих на “пошуку ворога”, й перейти до об’єднавчих політичних моделей, культивації справжнього патріотизму, національної гордості, формування єдиних цінностей та спільних цілей подальшого розвитку українського суспільства. В основі духовно-національного відродження мають бути цінності, які зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її політичних, релігійних та інших поглядів і переконань, становища в суспільстві,[6] – цілком слушно зауважує Григорій Косуха.
Національна ідея виростає з інтересів та цінностей суспільства, і на основі культури стає його об’єднувальною силою. Реалізація національної ідеї буде успішною лише за її активної підтримки абсолютною більшістю населення, усіма основними етнічними групами, соціальними верствами і регіонами. Головною національною ідеєю для українців має стати єдність, патріотизм, любов до Батьківщини, яка повинна знаходити реалізацію в наших думках, словах та діях.
В українознавстві немає чіткого визначення поняттю “національна ідея”, але є розуміння того, що вона повинна сприяти становленню української держави як розвинутої демократичної, правової країни, яка займатиме достойне місце у світовому співтоваристві.
[1] Ильин И.А. О грядущей России: Избранные статьи
[2] Кресіна І.О.Українська національна самосвідомість і сучасні політичні процеси
[3] http://bulava.info/poberezhnyi_reformy_singapuru.html
[4], 19 Хантингтон С. Столкновение цивилизаций
[5] http://irbis-nbuv.gov.ua
[6] Сучасна релігійна ситуація в Україні: стан, тенденції, прогнози
