Краще бути бабусею

Краще бути бабусею
Вчені твердять, що їм вдалося довести те, про що завжди знали ті чисельні особи, котрі мали щастя виростати з бабусями – їм інстинктивно прищеплена турбота про онуків. Нове дослідження, опубліковане в часописі Royal Society, є першим експериментом, який відкриває нейронний запис цього цінного зв’язку між поколіннями – пише інформаційна агенція Hina.

Використовуючи функціональну магнітно-резонансну томографію, вчені з Університету Еморі, що в американському штаті Джорджія, просканували мізки 50 бабусь, яким показували фотографії їхніх онуків віком від 3 до 12 років. Для контролю їм показали ще й знімки невідомих дітей, їхніх дорослих дітей і незнайомих дорослих осіб.

“Активувалися ті частини мозку, які залучені в емоційну емпатію, – пояснив агенції AFP Джеймс Ріллінг, антрополог і нейровчений, який очолював дослідження. – Коли вони бачать фотографії своїх онуків, то насправді відчувають те саме, що й онук. Якщо дитина виражає радість, вони її теж відчувають. Якщо дитина схвильована, вони теж відчувають занепокоєння”.

Коли ж бабусі дивилися на світлини своїх дорослих дітей, відбулася сильніша активація ділянки мозку, яка пов’язана із когнітивною емпатією. Тобто бабусі намагалися зрозуміти, що певна особа думає та відчуває й чому, але без надто великої емоційної залученості.

Це могло б бути пов’язане, як каже Ріллінг, із “солодким” виглядом дітей, що характерно для молодших нащадків багатьох видів, аби викликати турботливість дорослих особин.

Гіпотеза про бабцю

На відміну від інших видів, люди є “кооперативними вихователями” – це означає, що матерям допомагають у вирощуванні потомства. Ріллінг, який до того організував схоже дослідження з татами, хотів звернути увагу на бабусь, щоб дослідити теорію, яка в антропології відома як “гіпотеза про бабусю”.

Ідеться про гіпотезу, за якою жінки еволюційно живуть ще довго після завершення їхнього репродуктивного віку для того, щоб допомогти своїм дорослим нащадкам та онукам. Докази на підтвердження цього були знайдені в деяких мисливсько-збирацьких спільнотах в Африці.

Цей феномен було виявлено й у деяких інших видів, як-от у слонів, а ще він був помічений у китів, які, як і люди, на відміну від більшості великих ссавців, проходять період менопаузи.

“Це справді перший погляд у мозок бабусі”, – заявив Ріллінг, пояснюючи, що дослідження зі сканування мозку в літніх осіб зазвичай фокусуються на вивченні хвороб на кшталт Альцгеймера.

Бабусі, які брали участь у цьому експерименті, були різних рас і мали різне фінансове становище, а в межах дослідження змушені були ще й заповнити анкети. У бабусь, що мали більше бажання проявляти турботу про онуків, активність була вищою в тих ділянках мозку, які відповідають за інтерес.

Краще бути бабусею

Порівнюючи результати цього експерименту із дослідженням, що стосувалося татусів, Ріллінг виявив, що в бабусь сильніше активовані ділянки мозку, пов’язані емоційною емпатією та мотивацією. Але підкреслив, що це відкриття є лише узагальненим і може не стосуватися конкретних осіб.

Ріллінг також проінтерв’ював своїх піддослідних, щоб збагнути їхні виклики й завзяття в якості бабусь. “Найбільший виклик стосувався відмінностей у поглядах із батьками дитини на те, як виховувати внука, і постійної боротьби із собою, щоб від цього утриматись”, – пояснює Ріллінг.

Чимало бабусь вважали, що тепер вони можуть бути більш залучені у виховання, оскільки вже не зазнають часового та фінансового тиску, з яким змагалися, коли виховували власних дітей. “Багато з них заявляли, що краще себе почувають у ролі бабусі, порівняно з тим, як вони насолоджувались роллю матері”, – сказав він.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Сонячна буря може повністю знищити інтернет Аляска палає