By 
СБУ взялася за “вождя” українських антивакцинаторів Остапа Стахіва – оголосила йому підозру в захопленні влади й заблокувала всеукраїнську мережу, яка координувалася з Росії й під гаслами “проти вакцин” і “за права та свободи” намагалася дестабілізувати ситуацію в державі.
Той випадок, мабуть, коли краще пізно, ніж ніколи. На початку листопада антивакцинатори організували марш у Києві, а наступну акцію в столиці анонсували на 24 листопада. Тепер, мабуть, провести її буде важче.
Однак до чого тут Росія й навіщо їй підтримувати антивакцинаторів в Україні? Виявляється, російські боти вже давно й систематично розганяють інформацію про шкідливість західних вакцин (на відміну від російського “Супутника V”). Крім того, зрозуміло, що поляризація суспільства й розхитування країни зсередини завжди на користь ворогу.
Але чи допоможе викриття лідерів цього руху підняти рівень вакцинації в Україні? Можливо, той факт, що в організаторів протестів були свої цілі, далекі від турботи про здоров’я інших, змусить задуматись або ж навіть змінити свою думку когось із тих, хто через страхи й нерозуміння принципів доказової медицини не хотів щепитися. З іншого боку, для особливо фанатичних адептів антивакцинаторства Остап Стахів може стати “іконою”, жертвою режиму, людиною, яка “постраждала за правду”.
Різношерстість антивакцинаторів і відповідальність медіа
Як показало опитування групи “Рейтинг”, станом на жовтень 43% українців не планували вакцинуватися від COVID-19. Здавалося б, шкільних знань із біології мало б бути достатньо, щоб розуміти, як працюють вакцини. І досвід європейських країн, і той факт, що в Україні 94% госпіталізованих не були щеплені, мав би переконати людей. Проте рівень вакцинації в Україні залишається найнижчим у Європі, тим часом фіксуються все нові рекорди захворюваності і смертності.
Звісно, люди мають різні причини того, чому вони проти вакцинації. Тому, мабуть, було б справедливо відокремлювати тих, хто говорить про “чипи”, “графен” і “всесвітню змову”, від тих, хто критикує карантинні обмеження чи організаційні моменти проведення вакцинації, сумнівається в роботі української медичної системи чи турбується про свій стан здоров’я. Але коли люди, які мають раціональні побоювання, ідуть поряд із якимись мракобісними гаслами чи поширюють відверті фейки в інтернеті, вони самі ставлять себе в один ряд з іншими. З тими, з ким уже неможливо нормально обговорювати, наприклад, де карантинні обмеження порушують права громадян, а де вони потрібні для загального блага.
В особистому спілкуванні чи в соцмережах пристрасті так загострюються, що подекуди може доходити до крайнощів. Наприклад, до закликів, з одного боку, “не реанімувати невакцинованих” чи звинувачувати їх у всіх смертях, а з іншого – називати вакцинованих “чипованим стадом”, яким “керують масони”. Знайти спільну мову в цьому питанні й переконати навіть близьких родичів і друзів може бути надскладно. Така ситуація є викликом і для ЗМІ, яким в умовах пандемії теж особливо важливо керуватися лікарським принципом “не нашкодь”.
Нещодавно “Детектор медіа” запитав у експертів, чи варто журналістам давати слово антивакцинаторам і висвітлювати їхні акції. Думки 500 респондентів розділилися: 40% вважають, що погляди таких людей не можна оприлюднювати у жодному разі; 32% – що їхня думка має бути присутньою в медіа обов’язково; 28% – що редакції мають право приймати рішення, зважаючи на кожен конкретний випадок.
Загалом опитані медіаексперти дають слушні поради. Ігнорувати рух антивакцинаторів і їхні акції неможливо й недоцільно. Водночас потрібно бути вкрай обережними з демонструванням їхніх конспірологічних гасел.
Журналістські стандарти вимагають дотримуватися балансу думок, але давати слово “свідкам чипування” – це не баланс думок, а безвідповідальність. Єдиний варіант, як їх можна показувати в ефірі – це з раціональним і обґрунтованим поясненням, чому такі тези не відповідають дійсності. Фахові роботи українських журналістів у цьому напрямку насправді є. Наприклад, уже не одне українське видання дослідило “творчий шлях” лідера антивакцинаторів Остапа Стахіва й по пунктах спростувало основні фейки, які він поширює.
Ще один можливий шлях – це гумор. Прикладів, коли висміюються найбільші страшилки антивакцинаторів, також не бракує. Такий спосіб не підійде для всіх, для цього потрібна аудиторія, яка розуміє іронію, але, можливо, саме гумор спонукає задуматися деяких людей, повз вуха яких проходять “нудні” наукові аргументи.
“Вовина тисяча”
Українська влада, проваливши комунікацію з населенням на самому початку вакцинації, зараз намагається виправити ситуацію й до введених раніше карантинних обмежень пропонує додати “пряники”, щоб заохотити людей до щеплення. Спочатку з’явилась ідея “COVID-амністії” для тих, хто купив фальшивий сертифікат про вакцинацію, потім президент Володимир Зеленський пообіцяв тисячу гривень кожному, хто отримає два щеплення.
Україна не перша держава, яка вдається до фінансової стимуляції вакцинування. Якщо це зрештою справді допоможе розвантажити реанімації, тоді, можливо, теж краще пізно, ніж ніколи.
Хоча тисяча гривень в українській політиці давно вже стала мемом, гроші від Зеленського – це навіть не “Юліна тисяча” із заощаджень СРСР. За нинішнім курсом це лише приблизно 27 доларів. І навряд чи така сума стане аргументом для тих, хто за 3 тисячі готовий купити собі фейковий сертифікат. Тому це радше стимул для малозабезпечених верств населення.
Але “тисячу Зеленського” неможливо буде отримати готівкою – ці гроші будуть як сертифікат, який можна буде витратити на конкретно визначений перелік послуг. Наразі йдеться про абонемент до спортзалу, квиток у кіно, музей чи на транспорт для мандрівки країною.
В офісі президента повідомляють, що це фактично буде програма опосередкованої підтримки бізнесу, зокрема того, який найбільше постраждав від пандемії й карантину. Підтримувати бізнес і сферу культури – справа корисна і правильна, але це знову має вигляд чогось із серії “гроші з ковідного фонду використати на дороги” й показує, наскільки влада далека від розуміння потреб найвразливіших верств населення. Навряд чи цими коштами зможе повною мірою скористатися найбільша група ризику – пенсіонери, особливо в маленьких містах і селищах, де немає ні кінотеатру, ні музею. Для них краще було б витратити тисячу гривень на продукти чи оплату комунальних послуг.
Є категорія громадян, для яких сам факт безплатної вакцинації був підозрілим. Цікаво, що вони думатимуть тепер, чи багатьох запеклих противників вакцинації обіцяна тисяча спонукає змінити свою думку.
Загалом труднощі щеплення проти коронавірусу – складник більшої проблеми невакцинації від інших хвороб. Нещодавній спалах поліомієліту показав, що ця проблема, хай у чому полягає її причина – у непоінформованості й неосвіченості населення чи в неспроможності влади взяти ситуацію під контроль, реальна й потребує розв’язання.
