Культурно-світлове засмічення

Культурно-світлове засмічення
Для чого небу потрібні промені штучного світла від людей? Питання, здається, риторичне. А для чого це людям? Організатори світлового шоу – спрямованих 12 травня в нічне небо променів світла у кількох великих містах України – твердять, що їхня акція має на меті «відродити багатогранну культурну сферу України», котра страждає через карантинні обмеження. Що ж, як каже один старий силогізм – наміри хороші, методи сумнівні.

Світлові шоу давно вже стали частиною поп-культури. Світлові інсталяції створюють у багатьох людей ілюзію якогось покращення, оптимізму, новизни, святкового настрою. Особливо у пост-радянських людей, котрі виросли у совковій сірості. Саме тому у нас стали настільки поширені ялинкові гірлянди на сільських корчмах упродовж цілого року і настільки популярні «салюти». Та й не тільки у нас, звичайно. Про проблему зловживання світловими ефектами у світі говорять уже кілька десятиліть – про шкоду, яку завдає людині і природі світлове засмічення простору.

Лампи, ліхтарі, прожектори, вервиці кольорових жарівок, спалахи феєрверків, які вже нам видаються невід’ємною частиною життя, створюють підстави не лише для задоволення, але й для турботи. Сьогодні вчені вивчають цю проблему у кількох основних аспектах: вплив на здоров’я людини в широкому спектрі – від ефекту «світлової сліпоти» до депресій і серцево-судинних захворювань, неефективне використання джерел енергії і вплив на екосистему Землі – від збільшення періоду фотосинтезу до загибелі багатьох птахів, земноводних, комах.

В Україні про цю проблему говорять мало, дуже мало. Тож, не дивно, що такого аспекту навіть не беруть до уваги організатори всіх наших світлових шоу. Чи можна сказати, що ініціатори й реалізатори проекту #СтопКультурнийКарантин спричинилися до світлового забруднення планети? Без сумніву – так. Чи завдали цим якоїсь нечуваної шкоди? Навряд чи. То, здавалось би, в чому суть статті?

А суть її в певному символізмі. Справа в тому, що «привернути увагу до проблем культурної галузі» взялися представники сфери креативних індустрій та видовищних заходів з метою «отримати від уряду план виходу з карантину для представників концертної індустрії». Тобто тут йдеться не про обмеження можливостей творити культурний продукт, а – продавати його.

Ну, це теж діло потрібне. Але тут запитаймо себе – яким є культурний продукт в нашій країні? Сучасне українське кіно у людини з глядацьким досвідом викликає в основному рвотний рефлекс, покликаний виригати залишки патріотизму; ниття і гопкання української сцени просто жалюгідне, здатне в досвідчено слухача викликати лише сльози і зовсім не від розчулення; українське книговидавництво перетворилося в масі своїй на січкарню з псевдо-інтелектуального чтива – не дивно, що в головах нової генерації наших вчителів полова, кашка з ліванських воєн та лівонських кедрів. Який же продукт нетерпиться продавати нашим представникам креативних індустрій?

Може для українських діячів культури і мистецтва двомісячний карантин став періодом активного творення оригінального продукту, чи в них виникли свіжі ідеї, або розвинулись незнані засоби їх реалізації? Щось не видно і не чути. Ми були і залишаємося країною культурного маргінесу, де фіктивна культурна еліта займається імітацією культурного процесу, штампуючи культурний продукт «ніпрощо».

Отже й згадане світлове шоу – це крик душі навколокультурних заробітчан: «Дозвольте ж нам продавати наше «ніпрощо». Від поширення цього продукту для культури немає практично ніякої користі, зате є шкода – як від пластикового посуду – засмічення довкілля після одноразового використання. І тут елемент світлового забруднення є тільки символом тотального забруднення нашої культури, якому карантинне обмеження не здатне зашкодити, як, зрештою, і допомогти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Ніцше про «нову аристократію». І наші дні Вірус «малої людини»