Казус акули

Дегустація акулою російського туриста на єгипетському узбережжі зумовила хвилю жартів в українському сегменті соцмереж, однак водночас зазвучали й застереження щодо неприпустимості дегуманізації росіян і виправданості русофобії. 

Захисна реакція

Чи можна сміятися із загибелі невідомого росіянина, який, можливо, був навіть проти Путіна та засуджує російську агресію? Чи варто ненавидіти всіх росіян, без поділу на хороших і поганих? Насправді все не так однозначно.

Психологія засвідчує, що ненависть до агресора є правом і способом виживання жертви в складних життєвих обставинах. Ніхто не мав права звинувачувати євреїв, які щойно вийшли з концтабору, у ненависті до німців. Так само ніхто не має права звинувачувати українців у ненависті до росіян після підриву російськими окупантами Каховської ГЕС.

Екоцид, а насправді геноцид, вчинений росіянами, є такою болючою травмою для українців, що жарти про погризеного акулою російського туриста стали захисною психологічною реакцією на той страшний злочин і ту байдужу реакцію світу на затоплення десятків українських сіл і міст. 

Українців глибоко вразили масштаби втрат: громадянське майно, товари підприємців і ресурси сільського господарства затопили брудні токсичні води. Нас глибоко шокує доля тварин Новокаховського зоопарку, домашньої худоби, котів і собак, які опинилися у воді (деяких із них не встигли навіть відв’язати). До того ж від російського екологічного злочину загинули дрібні дикі тварини, як-от їжаки та зайці, середовище проживання яких затопило за кілька годин.

Як по-іншому реагувати українцям, які шоковані тим, що росіяни розвалюють не лише міжнародне право, але й принципи людяності, як не посміятися хоча б із такої дрібнички, як смакування акулою російського туриста? Критикувати українців сьогодні можуть лише люди остаточно позбавлені совісті, співчуття й емпатії. Письменниця Оксана Забужко наголошує, що спроба вмовити жертві геноциду почуття вини за чорний гумор на адресу країни-ката є класичною, підручниково чистою інформаційно-психологічною операцією.

Меми про акулу є тимчасовою, але цілком справедливою психологічною реакцією жертви на приголомшливі події воєнного часу. Притомним людям у цей момент варто просто з розумінням помовчати й нічого не бовкати про етнічну толерантність і “хороших росіян” особі, яка втратила все майно чи рідних від російського затоплення.

Цілюща русофобія

Ставлення європейців до німців в 1941-му та у 2023 році має суттєві відмінності, однак у роки Другої світової ненависть до німецьких окупантів була запорукою успішної боротьби за свободу. Розповідати жертвам нацистських концтаборів про велику німецьку культуру Гете, Бетховена чи філософію Канта та Гегеля було б блюзнірством не меншим, аніж сьогоднішні дискусії про пам’ятники Пушкіну чи музей Булгакова в Києві.

Для України, де половина нації російськомовна й більш як половина ще донедавна любила російську музику й серіали, жила в російському інформаційному просторі, русофобія є набагато менш небезпечною, аніж русофілія. У минулому росіяни неодноразово захоплювали українські землі, вдаючи із себе “своїх”, “братній народ” тощо, що особливо проявилося в браку рішучого збройного опору в Криму та на Донбасі в березні 2014 року.

Частина місцевих мешканців не вбачала великої проблеми в тому, що їхня область може стати російською. “А хіба в Росії жити погано? Зарплати й пенсії будуть вищими”, — казали ті, хто з вікна бачив, як росіяни без розпізнавальних знаків захоплювали ключові об’єкти в їхньому місті. Саме русофілія, на яку хворіли мільйони українців, стала причиною непомічання агресора у 2014 році, коли ми вже перебували в стані війни з Росією, однак дуже довго не могли розірвати зв’язки з усім російським.

Не слід забувати, що саме сподівання кремлівських стратегів на зустріч російських солдатів із квітами в російськомовних містах України стали головним фактором початку вторгнення в Україну. Якби в Москві знали, що “СВО” не буде легкою, що росіян в Україні всі ненавидять і будуть із ними відчайдушно битися, російського вторгнення б не було.

Хай як нетолерантно це звучатиме, але русофобія є своєрідним імунітетом української нації періоду боротьби за національну незалежність і запобіжником до розв’язання росіянами нової війни в наступне десятиліття. Звісно, самого лише несприйняття росіян без розбудови потужної та боєздатної армії замало, проте формула української незалежності від Росії обов’язково повинна містити дрібку здорової русофобії.

“Корисні росіяни”

Війна є такою непередбачуваною справою, що ніхто не знає, які виклики чи повороти долі можуть трапитися завтра. Якби українцеві, який бився з “Беркутом” під час Революції гідності взимку 2014 року, сказали, що завтра він за свої гроші купуватиме бронежилет беркутівцю, який воює проти росіян на Донбасі, то він за таке міг би дати в пику.

Сьогодні українці говорять про здорову та корисну русофобію як гарантію нашої незалежності, а завтра, можливо, Україні доведеться надавати допомогу Санкт-Петербурзькій народній республіці, яка воюватиме проти Московської конфедерації. Можливо, завтра українцям ще доведеться озброювати, вдягати та тренувати росіян, які воюватимуть проти московського режиму. Адже поки Москва воює на Кавказі чи в Поволжі, вона не матиме можливості воювати на Херсонщині та Донеччині. Тож підтримання тих суб’єктів Російської Федерації, які воюватимуть за незалежність, відповідатиме безпековим інтересам України. Рейди РДК та легіону “Свобода Росії” на Білгородщину стали несподіваним приводом для українців вболівати за “хороших росіян”.

Слід розуміти, що люди не є хорошими чи поганими залежно від належності до певної нації, навіть хоча б тому, що російська нація є сумішшю чувашів, ерзі, поморів і десятків інших народів, які себе сьогодні ідентифікують як росіяни. Поняття “хороші росіяни” варто замінити на “корисні росіяни” й під ним розуміти всі ті сили, які борються за ослаблення московського імперіалізму. Якщо розпалена кремлівським карликом війна перенесеться на територію РФ, тоді Україна не зможе залишатися осторонь від подій громадянської боротьби та фрагментації імперії, що конає, як і не зможе уникнути підтримки якоїсь зі сторін.

Характер мобілізації в Україні засвідчує, що звільнення Кавказу, Бурятії, Калмикії чи Поволжя доцільніше доручати мешканцям РФ, адже Україна не має невичерпних людських ресурсів для штурму Москви чи сибірських міст. Війни часто бувають надзвичайно непередбачуваними, і варто пам’ятати, що від оборони Києва до рейдів на Білгородщину минув один рік.

Русофобія може бути корисним інструментом для української незалежності на цьому етапі боротьби, однак вона не повинна бути безапеляційною самоціллю. Адже немає потреби ненавидіти цвяхи, якими можна забити кришку труни Російської Федерації.