By Синтезування культу Землі та небесних світил у мегалітичних структурах Мальти IV – III тисячоліття до н.е.
Частина 1.
За кілька сотень метрів від гіпогею Хал-Сафліені розташований комплекс храмів Таршіен (Таршиєн, Tarxien, буквально – “великі кам’яні плити”). Храми Таршіена датуються 3 600,[1] 3 100 – 2 500 р. до н.е.,[2] що збігається з періодом функціювання Хал-Сафліені (3 600 – 2 500 р. до н.е.). Одночасність діяльності та близькість відстані дає підстави вважати ці два комплекси парою.
Комплекс Таршіен, загальна площа якого 10 000 м2, складався з чотирьох мегалітичних споруд, зведених з блоків вапняку вагою кілька тон. Важко визначити, були ці споруди підземними чи наземними, оскільки верхня їх частина була знищена земляними роботами. Безсумнівно, що храми були у землі, бо розкопані на глибині 3 м. Найдавніший храм розташований збоку. Він менших розмірів і мав п’ять абсид. Три інші храми були розташовані один за одним в ряд. Два з них мали подібну форму з п’ятьма заокругленнями-апсидами, а останній, зведений посередині між ними, був овальним. Висота стіни, яка огороджувала храми, дорівнювала 6 м, вага найбільших кам’яних блоків – 20 тон.
Незвичайна форма храмів з двома парами півкруглих апсид, розташованих симетрично одна проти одної, і однією апсидою за ними, викликала різні асоціації. Деякі дослідники пов’язують таку форму храму з формою трилисника конюшини і з сакральним числом “3”. Але у храмі 5 апсид, тому ближчими до істини є ті, хто асоціює форму храму з узагальненими формами лежачої жінки (богині Матері-Землі).
Цю версію у значній мірі підтверджує унікальна мальтійська скульптурка Матері-Землі IV – III тисячоліття до н.е. (рис. 2). На відміну від інших статуеток, які зображають богиню у сидячій або стоячій позі, ця статуетка відтворює лежачу Мати-Землю. У цьому вона подібна до скульптурки сплячої богині з гіпогею Хал-Сафліені. Але якщо богиня гіпогею спить, лежачи на боці, то ця – лежачи на животі, притулившись до землі і піднявши руки вгору, ніби в молитві. Обриси її тіла (голова, дві зігнуті у ліктях і розведені у сторони руки, дві розведені у сторони ноги, прикриті широкою спідницею) в цілому відповідають обрисам храмів Хал-Таршіен та інших храмів Мальти. Подібні узагальнені обриси мають жіночі скульптурки з храмового комплексу Хаджар-Кім.
Вхід до храмів комплексу Таршіен був звернений до моря і до східного Сонця у день зимового сонцестояння. Коли сонце сходило над горизонтом, пучок світла потрапляв через вхід всередину святилища. Якщо прийняти версію, що храм будувався за формою Матері-Землі, то вхід до храму символізував жіноче начало. А потрапляння у нього променю сонця сприймалось як містичне з’єднання Матері-Землі і чоловічого сонячного божества. За таким ж принципом у північній Європі у IV – III тисячолітті до н.е. зводились кургани проходження. Отже, у храмах Мальти культ Землі у поєднанні з культом Сонця досягає свого апогею, що збігається в часі з перебуванням нашої планети під зодіакальним знаком Тельця (4 300 – 2 150 р. до н.е.), який є символом Землі та Овна (2 150 – 0 р. до н.е.), управителем якого є Сонце.
На користь того, що Таршіен був пов’язаний з культом Матері-Землі свідчить виявлений біля входу до одного з храмів фрагмент скульптури Богині-Матері заввишки 2. 7 м. Скульптура, можливо, складалась з кількох частин і стояла на постаменті на трьохметровій висоті. Важною деталлю цього фрагменту є спідниця з бахромою, дуже подібна до тієї, що на сплячій Богині-Матері (Сарацен) з храму Хал-Сафліені. Очевидно, в обох випадках представлена одна й та ж богиня.
Традиційно ще з часів палеоліту семантично парним до культу жінки-матері був культ бика, який сприймався як зооморфний символ чоловічої запліднюючої сили. Перші виявлення цього сакрального синтезу (наприклад, у зображенні Венери Лосельської з рогом бика, або похованнях жіночих скульптурок разом з кістками і черепами биків) можна простежити у мистецтві XXX – XXVIII тисячоліття до н.е. – періоду перебування Землі під зодіакальним знаком Тельця. У цю астрономічну добу, що тривала від 4 300 до 2 150 р. до н.е., бик пов’язується не лише з культом жінки-матері, але й з культом землі, точніше великої богині Матері-Землі, стає знаком землі, асоціюється з її гігантським могутнім непорушним тілом. Можливо, цим пояснюється зображення биків у храмах IV – III тисячоліття до н.е., зокрема у храмах комплексу Таршіен.
Крім зображень биків, на каменях Таршіена були вирізьблені інші травоїдні тварини, які, очевидно, приносились у жертву. Перед вівтарем третього храму було виявлено щільно прикритий каменем отвір. Коли його відкрили, в ньому було виявлено багато кісток тварин, а також кременевий ніж для жертвоприношень.[3] В одному з храмів Таршіена було виявлене заглиблення, призначене, можливо, для ритуального вогнища.
Очевидно, з обрядом жертвоприношень була пов’язана і велика кам’яна чаша узливання висотою 1 м, виявлена в одному з храмів Таршіена. Вона подібна до тих, що стояли у центральних камерах так званих курганів проходження (Наут, Даут, Ньюгрейндж та ін.), в яких могли робити жертвоприношення у дні сонцестоянь, коли в камеру проходив перший промінь Сонця.
[1] Мальта. Доисторические храмы Таршіен Tarxien [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://vicamilleri.com/malta-khram-tarshin/. – Заголовок з екрану.
[2] Комплекс Таршиен. Храми [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www ancient–wisdom. Com/malta.hatarxien.htm. – Заголовок з екрану.
[3] Тайны мегалитов [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://magdrui.ru/tm/kursovik/vindora3.html. – Заголовок з екрану.
