By Під час 64-тої сесії Парламентської асамблеї НАТО, що відбулась 17-19 листопада у Галіфаксі, Канада, парламентарі заявили, що європейські країни повинні обмежити свою нафтову і газову залежність від Росії, оскільки Москва продовжує використовувати свою енергетичну міць як важіль для розколу континенту.
Презентуючи проект звіту про енергетичну безпеку, законодавець парламенту Литви Аушріне Армонайте також закликала Європу спільно обговорити газові контракти з Росією, щоб Москва не могла скористатись своїм панівним становищем і нав’язати умови для менших країн.
“Росія використала свої енергетичні ресурси, щоб розділити Європу, застосувати політичний тиск на енергетично вразливі країни, корумпувати демократичну політику та використати свої заробітки для компенсації значних витрат на оборону, яких вона зазнала через розгортання сил в Україні”, – заявила Армонайте.
Європа імпортує з Росії майже третину газу та приблизно 30% нафти. Значна частина транзиту здійснюється через Україну, де російська монополістична компанія Газпром впродовж останнього десятиліття кілька разів проводила цінову війну.
Проект звіту Армонайте підкреслив необхідність диверсифікації поставок, зменшення залежності Європи від енергоносіїв, створення конкуренції у секторі, посилення регулювання енергії та підвищення прозорості при боротьбі з корупцією.
На Росію накладені міжнародні санкції за незаконне приєднання українського Кримського півострова в 2014 році. Комітету повідомили, що санкції повинні спричинити втрати та змінити неправильну політику щодо ядерної енергетичної в Ірані та Північній Кореї, але це не завжди працює.
Джерело. Парламентська асамблея НАТО
Проект Резолюції (уривок)
СПРАВА УКРАЇНИ
- Енергетична корупція в Україні була стратегічно побічною і страшенно несприятливою для країни та її громадян. Енергетичний сектор України має багато вразливих місць. Це одна з країн Європи, яка найменш економно використовує енергоресурси та витрачає в 2-3 рази більше енергії, ніж сусідні Польща та Словаччина. Хоча частина проблеми пов’язана із застарілими структурами та практикою Радянського Союзу, погане управління, політична нестабільність, корупція та конфлікти з Росією ускладнюють ці структурні проблеми. Енергетичний сектор становить 12,6% ВНП, але його витрати є дуже високими, і це призводить до неправильного розподілу ресурсів, які можна б було значно краще інвестувати в інші галузі. У цьому сенсі енергетичний сектор України є як перешкодою, так і генератором економічної активності. Він вкрай гостро потребує реформ, але політична нестабільність, дуже погана система правового регулювання, корупція, війна та ізоляція ускладнили перехід країни до альтернативних джерел енергії, хоча деякі важливі реформи були зроблені.
- Революція на Майдані, російська окупація Криму та конфлікт у Східній Україні – все це сформувало енергетичний профіль країни. Після кримського вторгнення Росія ліквідувала знижки на газ, який продавали Україні. Колись його також використовували як компенсацію Україні за користування російською військово-морською базою в Севастополі. З початком російської окупації Донбасу припинилась поставка вугілля з регіону. Разом ці зміни стали шоком для енергетичного сектору України та спричинили важливі зміни, зокрема скасували контроль за цінами. Але існують реальні прогалини між тим, що мало відбутися, і що сталося. Необхідна міжнародна підтримка та погане управління в Україні відлякало великі міжнародні енергетичні компанії, які могли б допомогти їй розвинути власну газову промисловість, яка має потенціал для задоволення всіх газових потреб. Окупація Криму, конфлікт на Сході України та мілітаризація Росією Північного Чорномор’я призвели до втрати Росією цінних українських газових родовищ. Вони також збільшили винагороду за ризик в регіоні, який, як дехто стверджує, міг бути однією з цілей Росії стосовно її агресії проти України. Це відлякало інвестиції в газовий сектор України та знизило його потенціал надання Європі альтернативи щодо російського газу (Barrasso, 2018). Як наслідок, у цей сектор недостатньо інвестують, його управлінські структури не відповідають потребам країни, а газові родовища мало використовують.
- Україна також має важливі трубопроводи, через які російський газ надходить на європейські ринки. Як зазначалося вище, нові трубопроводи в обхід України загрожують цьому бізнесу, хоча Україна також має значні газові забезпечення. Однак погана законодавча база в Україні та політична невизначеність створюють можливості для корупції в енергетичному секторі. У цьому контексті реформування застарілої газової промисловості у країні є складним завданням, що суттєво послаблює спроможність України діяти на міжнародних ринках.
- Напруженість з Росією надихнула Україну приєднатись до Енергетичного співтовариства країн Східної та Південно-Східної Європи, які працюють над прийняттям законодавства ЄС щодо енергетичного ринку, хоча це виявилося особливо складним у випадку України з урахуванням можливостей тих, хто має статус-кво. Це також дало поштовх до реверсних поставок газу з Польщі, Словаччини та Угорщини для зменшення залежності від російського газу. У 2013 році Росія була єдиним постачальником палива в Україну, однак сьогодні від російського газу тут відмовились. Впровадження трубопроводів реверсного постачання з Словаччини у 2014 році дозволило Україні імпортувати паливо від інших постачальників. Виробництво власного газу зросло і зараз становить 3/5 національного споживання. Країна має відносно великий обсяг сланцевого газу, але її спроможність використовувати ці резерви залишається обмеженою, а конфлікт з Росією та всеосяжна корупція є високим ризиком для іноземних компаній. Однак Україна досі прагне розвивати свій потенціал природного газу. Міжнародний валютний фонд і ЄС закликали Україну реструктуризувати цього гіганта, щоб створити більшу конкуренцію на ринках, які зазнають суттєвої маніпуляції.
- Проте були і хороші новини.У липні 2018 року спостережні ради Нафтогазу та Головних газопроводів України підписали Меморандум про взаєморозуміння, який зобов’язував їх відокремлювати виробництво та транспортування газу компанією “Нафтогаз” – до чого дуже заохочували ЄС та Сполучені Штати. Це має допомогти відкрити український ринок та знизити ризик корупції у бізнесі.
- Політичний спротив цим змінам був жорсткий, адже “Нафтогаз” став чимось на зразок дійної корови для частини правлячої верхівки та олігархів, які зацікавлені в статусі-кво. Зараз ця державна компанія просто не відповідає міжнародним стандартам прозорості, ефективності та підзвітності. У ній стикаються безліч інтересів, що перешкоджають реформам, і в результаті завдають великих втрат українським платникам податків та споживачам енергії. Але політична система загалом також розплачується, оскільки ця компанія перебуває в центрі безлічі темних справ, які підривають віру суспільства у верховенство права.
- “Нафтогаз” також був втягнутий у тривалу суперечку з “Газпромом” щодо попередніх контрактів, дистрибуції та транзиту. Поточна судова справа призупинила реструктуризацію “Нафтогазу” чи надала зручне виправдання затримці проведення реформ. Росія чітко бачить проект “Північний потік-2” як спосіб обійти цей правовий спір, а в ширшому розумінні – покарати Україну за її широке протистояння регіональним амбіціям Росії. Якщо “Північний потік-2” буде побудовано, то Україна втрачатиме 2 млрд євро прибутку від транзиту на рік. Саме тому Україна зацікавлена у врегулюванні суперечки з Росією та реформуванні своїх управлінських структур енергетичної галузі, щоб вони працювали більш прозоро та чесно та повною мірою відповідали європейським стандартам управління. Проблема, звичайно, полягає в тому, що Росія навряд чи відмовиться від своєї агресивної позиції чи дестабілізації України.
- Україні потрібно підвищити енергоефективність, щоб посилити безпеку. Вона змогла скоротити споживання газу з 50,4 млрд м3 у 2013 році до 33,3 млрд м3 у 2016-му, хоча це скорочення було пов’язане з економічною кризою та тим, що вона втратила контроль над великою частиною енергоємної промислової бази в донбаському регіоні, який зараз контролюється проросійськими ополченцями. Після укладення кредитної угоди з МВФ уряд значно скоротив енергетичні субсидії. Зростання цін на енергоресурси, природно, спричинило зменшення споживання, а також стало додатковим стимулом для збільшення економії енергоносіїв як на побутовому, так і на муніципальному рівнях. Це також призвело до певного рівня державних заощаджень, оскільки державна газова компанія “Нафтогаз” субсидувала російський газ для українських споживачів. Менш захищені громадяни мають пряму грошову підтримку, яка допоможе заплатити за електроенергію для опалення будинку та приготування їжі. Це більш ефективно, ніж просте зниження вартості енергії, оскільки останнє послаблює стимули для економії енергії. Уряд також прийняв закон, згідно з яким усі домашні господарства повинні мати лічильники тепла та гарячої води, які нададуть важливу інформацію споживачам, які прагнуть заощадити гроші та енергію. Він також розпочинає програму модернізації будівель для підвищення ефективності використання енергії. Все це є суттєвим, але недостатнім, оскільки уряд все таки витрачає більше на енергію, використану без користі, ніж на ефективні дії.
- Україна є одним із найбільших споживачів електроенергії в Європі.Багато її заводів, що працюють на антрациті, розташовуються у районі бойових дій, але більшість її потужностей є теплоенергетичними. Ядерна енергія становить 13,8 ГВт, гідро-електроенергія – 5,9 ГВт, а відновлювані джерела – лише 0,9 ГВт. Проблеми ціноутворення, безпеки, доступу до сировини та малі інвестиції переслідують промисловість. Вугільні електростанції довго працювали на антрацитному вугіллі із східних районів Донецька та Луганська, але його постачання припинилось і Україна залежить від імпорту з Росії. Уряд зараз має намір перевести заводи, які працюють на антрациті, на використання нижчих сортів бітумного вугілля, щоб зменшити цю залежність. Енергетична інфраструктура країни старіє і не відповідає європейським стандартам. Інтеграція з європейською мережею потребує великих інвестицій і призведе до нових труднощів, які потрібно подолати, щоб відповідати європейським екологічним стандартам.
- Теперішні українські електростанції незабаром потрібно буде замінити. Уряд має намір збільшити кількість атомних електростанцій в країні та намагається диверсифікувати постачання ядерного палива, щоб стати менш залежним від російських джерел. Він також має амбіції щодо збільшення частки відновлюваних джерел енергії у національному споживанні енергії до 11% до 2020 року. Але це вимагатиме значних інвестицій тоді, коли бюджету дуже бракує грошей. Лінії електропередач в Україні є найменш надійними в Європі, оскільки вони відповідальні за втрату 12% виробленої електроенергії – цифра, що більш ніж удвічі перевищує показник Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Незважаючи на те, що Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) допоміг профінансувати модернізацію системи, все ще потрібно приблизно 5,1 млрд євро. Ці інвестиції є необхідними, якщо Україна планує інтегруватись в європейську мережу, як про це заявляє уряд, до 2035 року.
- Нарешті в 2017 році український уряд ухвалив новий закон про ринок електроенергії, який буде діяти в 2019 році. Він запровадить більш відкриту конкуренцію на ринках електроенергії, зокрема свободу купувати та продавати електроенергію, більший вибір для споживачів та доступ третьої сторони до енергетичної системи. Мета полягала в тому, щоб порушити теперішню монополію за допомогою більшої конкуренції. Це, безумовно, крок у правильному напрямку, але існує сильна стійка протидія таким реформам, навіть незважаючи на те, що українська система перебуває у глибокій кризі та обтяжена боргами. Уряд продовжує протистояти ідеї приватизації ключових енергетичних активів, і це викликає певний песимізм щодо втілення нинішніх реформ.
