By Літо 2021 року в Північній півкулі продемонструвало виразно, які погодні крайності готує нам тепліший світ. У середині липня під час бур у західній Німеччині та Бельгії впродовж двох днів випало 200 мм дощу. Повінь валила будинки, а їхні фрагменти відносила далеко вниз долини. Через тиждень у китайській провінції Хенань за три дні випало 600 мм дощу, тобто стільки ж, скільки там випадає в середньому впродовж року – пише Дженніфер Френсіс у журналі Scientific American.
Сотні тисяч людей утекли від рік, що вийшли з берегів. У столиці провінції Чженчжоу вода захопила в пастку пасажирів метро – на відео можна побачити, як вона заливає заповнені людьми вагони підземної залізниці. У середині серпня глибокий закрут струменевого потоку приніс раптові зливи в штат Теннессі в США, де за 24 години випало 400 мм дощу; несподівана повінь вбила понад 20 осіб. Жодна з тих буревійних систем не була ураганом чи тропічною депресією.
Але й така стихія незабаром з’явилася. Це був ураган “Іда”, дев’ятий тропічний циклон в Атлантиці. 28 серпня він з’явився в Мексиканській затоці як ураган категорії 1 зі швидкістю вітру 135 км на годину. Менш ніж за 24 години “Іда” розвинулася до 4 категорії, а темп набирання сили був удвічі вищим від ухваленого National Hurricane Center показника “порогу” для “бурі, що швидко розвивається”. Коли “Іда” вривалася на суходіл у Луїзіані, швидкість вітру перевищувала 230 км на годину. Ураган позбавив електроенергії майже мільйон осіб, а питної води на багато днів – приблизно 600 тисяч. Слабнучи, “Іда” скерувалася на північний схід і, хоч уже не була ураганом, все-таки несла із собою чимало води. У Нью-Йорку впродовж двох годин випало 80 мм дощу, що стало рекордом за всі часи. У східних штатах США буря вбила загалом щонайменше 80 осіб і призвела до велетенських спустошень у багатьох місцевостях.
Усі ці руйнівні стихії мали одну спільну рису: несли величезну кількість вологи. Водяна пара – газовий різновид H2O – відіграє гігантську роль у посиленні руйнівних бур і прискоренні кліматичних змін. У міру того, як океани й атмосфера нагріваються, зростає й темп випаровування води. Своєю чергою тепліше повітря може утримувати більше водяної пари, перш ніж вона перетвориться на хмари краплин, які можуть розпочати зливу.
Кількість води в атмосфері зросла в масштабах усієї планети на 4%, якщо порівняти із серединою 90-х років. Хоч може здаватися, що це небагато, насправді наслідки для кліматичної системи є значними. Більш наводнена атмосфера постачає додаткові дози енергії і вологи бурям усіх видів, зокрема й літнім грозам, північно-східним вихорам, званим nor’easter, які віють уздовж східного узбережжя США, ураганам і сніжним заметілям. Надлишок водяної пари призводить до того, що такі урагани, як “Іда”, розвиваються швидше, зменшуючи час, потрібний службам на підготовку до удару стихії та для попередження про неї мешканців.
Науковці очікували на це вже давно. Прогнозували прихід “водяних бур”, які нестимуть значно більше води і снігу, ніж кілька десятиліть до того. Дані вимірювань фактично підтверджують, що інтенсивні дощі стали сильнішими й частішими – як у США, так і на всій планеті. З кінця 80-х років ХХ століття приблизно третина руйнувань будинків у США, спричинених повенями – загальна їхня вартість була оцінена в 73 млрд доларів – пояснюється частішими епізодами інтенсивних опадів.
Наприклад, у серпні 2017 року ураган “Гарві” впродовж п’яти днів “вилив” 1500 мм дощу над деякими районами Х’юстона, повністю їх затоплюючи, а при нагоді ще й закриваючи рота метеорологам, що були здивовані масштабом явища, яке важко було уявити. У деяких місцях упродовж години випало 150 мм води. Згідно з одним аналізом, такі сильні дощі стали в цьому регіоні Америки втричі імовірнішими й на приблизно 15% сильнішими внаслідок змін клімату, а особливу роль у цьому процесі відіграє Мексиканська затока, яка швидко нагрівається та інтенсивно випаровується.
На відміну від інших атмосферних газів, водяна пара не нагромаджується рівномірно навколо планети. Найбільше її є в тропічній зоні вздовж меридіану. Через це довгі струмені вологи мандрують на північ і на південь у бік холодних і сухих полюсів. Вони рухаються разом із зонами низького тиску, приносячи хвилі інтенсивних, довготривалих атмосферних опадів. Ці ріки тепла і вологи допомагають Землі утримувати енергетичну рівновагу в атмосфері – а дорогою генерують щораз частіші “парові бурі”.
