Політична комедія “Чесний кандидат”: уроки для України

Політична комедія “Чесний кандидат”: уроки для України
Верховна Рада нарешті визначилась із датою місцевих виборів в Україні – це 25 жовтня. Вулиці міст та містечок почали заповнюватися різнокольоровими білбордами та сітілайтами, з яких на виборців позирають знайомі та не дуже обличчя, демонструючи увесь спектр емоцій: білозубі дружньо-приязні посмішки, романтично-замріяні погляди у світлу далечінь, серйозні вирази із грізно насупленими бровами. Гасла партійної агітації волають про необхідність реформ та змін, обіцяючи справедливість та добробут у майбутньому.

Наслідуючи традиції американської демократії, монобільшість гучно провела інноваційний захід – “праймеріз”, де погодила кандидата на посаду мера столиці, водночас скориставшись інфоприводом, аби звично запустити в ефіри нову порцію жартів. Взірець світової демократії США зараз теж на порозі нових виборів, тож цілком вчасно вийшов новий фільм на цю тему – сатирична комедія Джона Стюарта “Чесний кандидат” (“Irresistible”). Дослівно назва стрічки перекладається як “Непереборний”, що цілком відповідає темі, жанру та подіям картини.

В американському кіно фільми про вибори вже давно можна виділити в  окремий розділ. Є й багато стрічок на цю тему, що вважаються “класикою жанру”, наприклад – “Хвіст крутить псом” (1997) Баррі Левінсона.

Американські критики поставились до “Непереборного” здебільшого не надто прихильно, хоча дехто таки визнав стрічку смішною та актуальною. Один із критиків слушно зауважив: “У сатиричних фільмах про вибори переважно йдеться про те, що глядачам й так добре відомо”. Цілком можливо, що негативні рецензії почасти пов’язані із специфікою жанру відвертої політичної сатири. До того ж у картині дісталося обом провідним партіям: як демократам, так і республіканцям. Висміюються там передусім зловживання під час виборчих кампаній та недоліки виборчої системи США.

Очевидно, що “Чесний кандидат” не є кінематографічним шедевром, проте стрічка таки варта уваги. На перший погляд сюжет дійсно невибагливий. Після перемоги республіканців під час минулої президентської гонки демократи прагнуть реваншу на місцевих виборах. До політичного консультанта від демократів Гері Зіммера (актор Стів Карелл) потрапляє відеозапис із загальних зборів невеликого американського містечка Гартленд, де виступає колишній військовий, ветеран війни, полковник Джек Гастінгс. Мешканці Гартленда знають і поважають полковника, а він з свого боку сміливо говорить про проблеми міста та критикує дії нинішньої влади, особливо щодо іноземних найманих працівників. Гартленд переживає кризу: нещодавно там закрили військову базу, тож частина людей втратила робочі місця. Майбутнє всього міста під загрозою.

Переглянувши запис, Гері Зіммер вирішує підтримати кандидатуру Джека Гастінгса на майбутніх виборах мера міста. Окрім того, у Гартленді, як типовому місті Середнього Заходу, завжди і за будь-яких обставин перемагали консерватори, тож Гері може водночас ще й втерти ніс республіканцям на їхньому традиційному електоральному полі. Спираючись на стратегії маркетингу, Гарі презентує полковника як класичного американця, що є живим зразком ідеалів країни та навіть може стати її символом.

Зрозуміло, республіканці не могли залишитися осторонь від спроби демократів зайти на їхню територію, тож до Гартленда приїздить досвідчена політконсультантка Фейт Брюстер. Вони із Гері добре знайомі, є давніми суперниками, тож їхні стосунки є такою собі сумішшю ненависті та захоплення.

Згодом до міста прибувають команди численних помічників, соціологів, тобто усіх, хто так чи інакше живе з виборчих кампаній, розгортається жорстока боротьба, в хід йдуть усі засоби, зокрема фейки та компромат. Зрештою, настає день виборів…

І ось тут автори стрічки запланували для глядачів несподіваний поворот сюжету, який дозволить подивитися на історію виборів у невеликому містечку під іншим кутом зору. Ми вже звикли, що у фільмах про вибори йдеться про брудні технології чи обман; у центрі сюжету – напружені події перегонів; головними героями є кандидати чи політтехнологи, які бувають цинічними або ідейними, вони вигорають під час напруженої боротьби, інколи у них навіть прокидається совість і вони згадують про втрачені ідеали юності тощо.

У театрі Стародавньої Греції, окрім головних героїв драм чи комедій, обов’язково був один важливий персонаж – хор, який виступав коментатором події на сцені, доносив до глядачів деякі деталі чи передісторію. Хор начебто виглядає лише таким собі допоміжним елементом драматургії, але насправді він є символом: через нього на сцені бачимо народ, а не лише головних героїв.

У фіналі “Чесного кандидата” народ несподівано виходить на авансцену і стає головним персонажем історії. Виявляється, що виборці Гартленда не є такими простими, як очікувалося від консервативних мешканців звичайного провінційного містечка. Вони розумніші за політтехнологів і насправді демонструють неабияку винахідливість та справжню соціальну відповідальність.

Паралельно із титрами, як це заведено у західному кіно, на екрані з’являються інтерв’ю реальних людей, тут – колишнього сенатора, який сміється: “Звичайно, цього не було… – а після паузи додає: – Але так могло бути”. Події у фільмі – це вигадка авторів, яка, однак, наштовхує на роздуми та висновки.

“Чесний кандидат” нагадує про важливі проблеми, які постають з кожними виборами: про шалені і неконтрольовані бюджети партій; про те, як солодкоголосі кандидати заворожують обіцянками-цяцянками, дрібними подачками, а згодом, посівши крісла, забувають про власний електорат, особливо – у невеликих містечках.

А ще цей фільм нагадує про те, що врешті-решт раз на кільки років є той самий день виборів, коли від кожної окремої людини залежить обрання того чи іншого кандидата. Як співав, хоч із певною іронією, Андрій Панчишин: “Я такий щасливий, що маю право мати право”. Кожен має право діяти на власний розсуд та відповідно до переконань: свідомо віддати голос за певного кандидата чи голосувати “по приколу”; “вбратися у біле пальто” і взагалі не йти на вибори чи навіть вдатися до радикальних кроків, наприклад – з’їсти свій бюлетень. Право на вибір все ж залишається за громадянами і це таки варто цінувати. Звичайно, є різниця між виборчими системами США та України, але, можливо, після перегляду “Чесного кандидата” нові ідеї таки виникнуть. І не лише у політтехнологів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *