By 
“Ну і кіно!” – скільки разів доводилося ловити себе на подібному вигуку тим, хто уважно спостерігає за сучасною українською політичною дійсністю. Нічого ж наче дивного, адже живемо в часи екранної культури. І весь світ довкола нас уже не так театр чи кіно, як шоу. Навіть якщо йдеться про захоплення заручників. Особливо, якщо йдеться про захоплення заручників.
Слово “шоу” в західній, а особливо американській, культурі означає не лише видовище, а й будь-який контент, створений для телевізії, причому не лише програму, а й серіал. Та про що би не мовилося – кіно, театр чи телешоу, – розуміємо, що передовсім ідеться про постановку, бутафорію, гру та сценарій. Хай навіть часом наживо (реаліті-шоу), а тому з елементами експромту, але неодмінно на камеру та на публіку. Мова про медійний продукт, який можна пускати в люди, і він летітиме від екрану до екрану, приковуючи до себе увагу багатомільйонної авдиторії.
І луцький трилер – це шоу. Зі своєю драмою, режисурою, акт’Орами чи Акторами. Не дарма ж тисячі коментаторів у соцмережах одразу почали порівнювати побачене із фільмами. Ця подія пробудила в українцях справжніх експертів, цього разу – із галузі тероризму та визволення заручників. І ключові сторони-спостерігачі: і ті, хто шпетив владу та силовиків за бездіяльність, і ті, хто їх підбадьорював та одобрював всі або більшість їхніх дій, і ті, хто просто стежив за подіями як пересічний глядач, здебільшого черпали натхнення для критики й похвали з кінематографу.
Бо звідки більшість із них відає про те, як визволяти заручників, як не з голлівудських блокбастерів та російських мєнтовських серіалів? Порівняння коливалися від радянських “Джентельменів удачі” до заокеанської “Швидкости”. Особливо багато було апеляцій до “Чорного дзеркала”, серіалу-дистопії, що змальовує найближче майбутнє в гнітюче темних фарбах. Але місцевого розливу, наче римейк знімала студія “Квартал 95”.
Вітчизняного колориту цьому шоу додали елементи українського поетичного кіно, а саме антураж: центр Луцька, пам’ятник Лесі, віз, перепрошую, маршрутка на Берестечко.
До кінематографу, врешті, апелює головне – вимога, яку начебто ставить терорист перед президентом – сказати в прямому ефірі: “Фільм “Земляни” 2005-го року. Дивитися всім”.
І в цій епопеї знайшлося навіть місце для несподіваного повороту сценарію. Бо за всіма лекалами влада ніколи не виконує вимоги терористів. А от український президент виконує: знімає відео і викладає його в мережу, аби воно з’явилося на мільйонах екранів. І потім тисячі із них замиготіли в пошуках згаданої кінострічки. Хоча невдовзі її автори засудили захоплення заручників та заявили, що вони проти будь-якого насильства.
Врешті, останній момент із затриманням, коли терорист в очікуванні на прибуття поліцейських розводить руками – це майстерна копія жесту героя Траволти в “Кримінальному чтиві”, що став одним із найвідоміших та найпопулярніших у світі кіномемів. А далі – бутафорна операція-штурм, “визволення” заручників зі світлошумовою гранатою та БМП, коли терорист уже давно сам здався.
Кіно. Шоу. Фарс.
Здається, представники влади не дуже задоволені тим, що значна частина українців сприйняла все за виставу. І справа не лише в дурнувато зрежисованому “визволенні”, а ще й у тому, що сам президент країни – не тільки комік, а й актор, продюсер, режисер та сценарист. Що він обійняв свою посаду завдяки популярности серіалу, де грав роль президента. Та й хіба міністр освіти – не ексгендиректор телеканалу?
Сам Зеленський зробив чимало для серіалізації, чи то шовізації дійсности, а водночас – недовіри людей до всього, що відбувається не лише в політичній площині, а й у суспільстві загалом. Усе це ще раз засвідчує перетворення вітчизняної дійсности на дешеву мильну оперу, а людей – на пасивну авдиторію. Тут знову хочеться пригадати “Чорне дзеркало”, сама назва якого апелює до поверхні вимкненого смартфону. Так-от, в одному із епізодів цього шоу люди просто ганяють зі своїми мобільними в руках і знімають той треш, який відбувається навколо героїні, замість того, аби допомогти їй чи щось пояснити.
Еволюція людства триває, тепер воно рухається від homo zappiens (людина, яка перемикає канали) до примата зі смартфоном. Усе буде знято. Але не для того, аби викрити суспільний ґандж, проговорити його та розв’язати проблему. А щоб якнайшвидше викласти в мережу й отримати натомість свої 15 хвилин слави, поки відео обсмоктуватимуть в ефірах вечірніх та ранкових шоу й перетворюватимуть на меми в соцмережах. Тому “Камера! Мотор!” Show must go on!
