By Украсти у когось думки часто більш злочинно, аніж вкрасти гроші.
Вольтер
Якось 9 грудня 2014 року на засіданні Ради міністрів прем’єр-міністр Арсеній Яценюк пафосно заявив: “Науку фінансуємо, тільки в результаті з’являються стоси паперу, а не наукові праці.” Чимало людей, до науки не причетних, щиро повірили не тільки політику Яценюку, але й вченому, із 3 червня 2004 року кандидату економічних наук, службовим обов’язком якого був нагляд за ефективним використанням бюджетних коштів.
Одначе перші два слова цієї короткої заяви, наче “науку фінансують”, викликали серед українських науковців хвилю обурення. Реальне фінансування уже тоді було нижчим від мінімуму “фізіологічного виживання”. Факт, що корова в образі науки за такого годування дає ще хоч якесь молоко – залишається подвигом науковців. У законі України “Про наукову і науково-технічну діяльність” визначено: “Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% ВВП України”. Та з 2002 року (відколи, за дивним збігом, Арсеній Петрович почав відігравати усе помітнішу роль у політиці) фінансування науки набуло стійкої тенденції до зменшення від узаконеного рівня: 2002 рік – 1% ВВП, 2007 – 0,85%, 2010 – 0,83%, 2013 – 0,77%, 2014 – 0,66%, 2016 – 0,23%.
Натомість у Європейській Спільноті науку фінансують на рівні 2% чи більше: у Фінляндії – 3,31%, Швеції – 3,3%, Данії – 3,06%, Німеччині – 2,85%, Австрії — 2,81%, Словенії — 2,59%, Франції — 2,23%, Бельгії — 2,28% (дані за 2014 рік). Європейці не лише дбають про економічний розвиток своїх держав, але й свідомі того, що за фінансування менш ніж 0,9% ВВП наука “перестає давати молоко”, тобто не впливає позитивно на економіку. І хоча ще залишиться позитивний вплив на суспільство окремих її результатів, наука виконуватиме уже виключно пізнавальні функції. За фінансування нижчого від 0,4% ВВП вона може відігравати лише соціокультурну функцію.
Видавалося, що тільки політичні ігрища та надмірна турбота про свої статки не дають екс-прем’єру можливості довідатися, що незважаючи на світову економічну кризу з 2007-го до 2013-го року витрати на науку у світі збільшилися на 30,7% (істотно більше від 20% зростання глобального ВВП), а кількість вчених – зросла на 20%, до 7,9 млн. Навіть небагата Кенія збільшила фінансування науки з 0,36% ВВП у 2007 р. до 0,79% у 2010-му. Водночас Україна під проводом “Фронту змін” та інших акціонерів цієї спілки вирішила рухатися у протилежному напрямі: минулого року витрати на науку сягнули ганебних 0,23% ВВП, а кількість вчених з 2010 до 2014 року скоротилась на 20%. Може, якби України взагалі не існувало, то світові показники розвитку науки були б значно кращими ?!
І ось цієї весни вже вкотре підтвердилося, що наші поводирі “університетов нє кончали”, стали зрозумілими слова про “cтоси паперу” і те, що за тим грудневим виступом стояли також суто особисті переживання головного Фронтовика. 10 квітня професор Тетяна Пархоменко поінформувала країну, що “Ознайомлення з повним текстом дисертації екс-прем’єра Яценюка дозволяє стверджувати: 70 сторінок (з яких 39 повністю або за виключенням одного-двох речень) її основної частини (с. 4-165) – містять тексти без посилань на їх справжніх авторів. І це – не рахуючи 7 сторінок буквального перекладу з англійського оригіналу, наведеного з порушенням правил цитування…”. Свої твердження вона повністю обґрунтувала, демонструючи поруч фотографії сторінок дисертації і тих текстів, звідки було “загосподаровано” вкрадений матеріал. Оскільки чужа інтелектуальна власність містилася не лише у наукових публікаціях, але й навчальних виданнях, то дисертація Яценюка справді є лише стосом паперу.
Ця історія має ще одну пікантну особливість. Не є таємницею, що наші високопосадовці власних дисертацій, навіть плагіатних, самостійно не пишуть. Своїх кровних грошей за це вони теж не платять, а просто “організують” передачу “науковим неграм” міністерських грантів. Тобто Яценюк мав усі підстави для щирого обурення: він як прем’єр справді профінансував з бюджету наукове дослідження і натомість отримав стос паперу. Але може поскупився?! Та оскільки дисертація уже захищена та підписана самим Арсенієм Петровичем, то це вже уже не просто плагіат, а й спосіб отримання неправомірної вигоди (відповідних доплат). От такий прем’єрський Універсум.
Усіх Вам гараздів, до зустрічі!
