Проблема з пам’ятниками: від Коена до Бандери

Проблема з пам’ятниками: від Коена до Бандери
Якось приятель мене запитав: “От недавно в The Economist написали у статті «Мармурові монстри», що голландець Ян Пітерсон Коен, який повбивав тисячі індонезійців, не заслуговує більше на меморіальне відзначення. Також і Степан Бандера, який є відповідальним за знищення тисяч євреїв, не повинен мати монументу у Львові та інших українських містах. Цікаво, який твій коментар до цього? Чи можна сказати про Бандеру, що він «вбивця багатьох євреїв»?” Для мене, якщо чесно, це важкі питання.

Я відповів, що не знаю. Тобто я уточнив, що вважаю Бандеру натхненником вбивств, особливо поляків, і що він очолював воєнізовану організацію, члени якої часто ставали поліцаями на службі в нацистів і справді брали участь у знищенні євреїв. Але чи сам Бандера є відповідальним за їхні вбивства, я сказати не можу, бо думаю, що лідер частини українських націоналістів у часи війни мало що контролював. Він радше політично “надихав” оцю всю збройну боротьбу молодих і розпачливих українців, які часто здійснювали злочини. Та і взагалі я “з’їхав із теми”, як кажуть на моїй вулиці, і написав колезі, що мало знаю про Бандеру та націоналістів, бо цієї теми уникаю. Дійсно, я не читаю книжок про героїв, мене не цікавить історіографія воєн, я ігнорую книги про націоналізм.

Для годиться я, звичайно, поліз в інтернет поцікавитися, що кажуть на цю тему колеги. Харківський історик Юрій Радченко, наприклад, вважає, що до 60% учасників ранньої УПА (весна-літо 1943 року) належали до структур нацистських поліцаїв, і на їхніх руках часто була кров невинно вбитих людей. З ним, звичайно, не погоджується багато інших українських дослідників цього питання. Історик Володимир Ковальчук, наприклад, твердить: “Низка керівників в крайовому проводі ОУН декларувала антисемітські гасла, проте Бандера не був одним з них. Якби знайшли хоч один документ, в якому Бандера віддає наказ знищувати євреїв, це було б величезною знахідкою для істориків”. Це теж виглядає правдою, бо прямих доказів того, що Бандера закликав вбивати євреїв, поки немає.

Але є певна політика організації, яку він формально очолював, і ця організація, м’яко кажучи, не була мирною щодо усіх так званих ворогів України. Деякі польські дослідники прямо називають Бандеру фашистом, який проповідував “геноцидальну ідеологію”. Я згадав собі одну з праць такого заангажованого історика. Не хочу її тут називати. Раніше я прочитав розлогу рецензію на цю книгу від Любоша Веселого, чеського дослідника, який дотепно порівняв її із радянськими гебістськими довідниками про те, як писати про українських націоналістів. Веселий підсумував, що фаховому історику “не варто дозволяти собі робити недоречні узагальнення, виривати події та персоналії з історичного контексту, а також послуговуватися образливими, необґрунтованими та емоційними осудливими оцінками”. Він прозоро натякнув, що книга польського історика про Бандеру виразно ідеологічна і виглядає не як дослідження, а як звинувачення.

Не усі історики такі чемні, як Любош Веселий. От мій колишній колега по офісу Тарік Амар недавно гучно заявив у своєму Twitter, що повертає Андрію Садовому відзнаку, якою його колись нагородили у Львові, бо, за його словами, міський голова за допомогою пам’ятника глорифікує фашиста Бандеру. Богу дякувати, лише частина лівих сайтів процитувала ображеного історика.

Я покинув інтернет і пішов на Краківський базар за полуницею. Але дорогою відразу згадав, що половина цього базару стоїть на єврейських могилах, і вчинила це неподобство радянська влада, яка зазвичай представляла себе такою, що бореться з українським націоналізмом. І знову думки про Бандеру зароїлися в моїй голові. Я уявив собі, що маю доповідь на конференції, і у мене запитали, чи має пам’ятник Бандері стояти у Львові? І я не відповів, що не знаю. Я сказав, що цей пам’ятник треба прибрати, чи бодай я сподіваюся, що в якийсь момент його знесуть наші діти – як молодь у різних куточках світу зараз зносить монументи підозрілим героям, колонізаторам і тим, хто творив насилля.

Я не заперечую звитяг людей, які боролися за Україну під прапорами визвольної боротьби: вони робили те, що вважали за потрібне, проте здебільшого вони програли. Моя родина теж належала до цих переможених, моїх дідів та бабусь польські комуністи згодом депортували з рідних осель до УРСР. Українську державу з усіма її вадами і перевагами створили радянські українці, і я щиро переконаний, що не Москва інспірувала вбивство Бандери, а радше це зробив Київ, і здійснили це руками українців.

Любош Веселий, якого я згадував раніше, написав у своїй рецензії: “Для значної частини українців Степан Бандера є й буде символом спротиву проти радянської Росії та Польщі, символом боротьби за незалежність та інспіратором її проголошення у 1941 році. Проте це зовсім не означає, що вони схвалюють його антисемітизм, ксенофобію, авторитаризм і застосування сили як засобу політичної боротьби”. Я погоджуюся з Любошем і, цитуючи свого іншого колегу, можу сказати, що мало хто хотів би жити у державі, за яку боролися українські націоналісти на чолі з Бандерою. Це мала б бути держава обраних, в якій не було б місця демократії та вільному висловлюванню.

Мені образ Бандери нагадує Кармелюка, який, на відміну від першого, особисто був серійним убивцею та злодієм, проте в українській історії фігурує як герой та “подільський Робін Гуд”. Колись я запитав одну викладачку з Кам’янця-Подільського про те, чому вони досі вважають його героєм, якщо він був бандитом? На що пані відповіла мені: “Нам потрібні герої… Людям потрібні герої!”

Так от, на моє глибоке переконання, нам потрібні інші герої – ті, хто лікують, рятують, вирощують і творять. Нам не потрібні герої, які закликали вбивати інших людей. Нам потрібно більше людей, які надихають і будують, світ потребує любові! В іншому разі усі ми з часом згинемо, як роса на сонці…

1 Comment

  • Стефан Орел , Червень 26, 2020 @ 4:11 pm

    Нам потрібні герої, що в небезпечний для Української держави час, підуть на жорстоку боротьбу з ворогом, щоб захистити попри свою смерть. І це завджи робили націоналісти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


Дурна робота… Чи є в сперматозоїда минуле, або Думки закритого на карантині