By 
14 грудня сто років тому гетьман Скоропадський зрікся влади. Період його правління був сповнений, крім усього іншого, ще й рядом замахів на його життя. Атентати на гетьмана підготовлялися без кінця.
У серпні 1918 р. начальник Осібного відділу Д. Бусло спеціальним рапортом (№ 920) повідомив очільнику гетьманського Штабу Б. Стеллецькому, що 15 вересня 1918 р. група із 28 осіб вирішила вбити П. Скоропадського. Виконавців замаху було обрано шляхом жереба, який випав на Івана Смірнова та Афанасія Барклаєва. 17 вересня чоловіки мали виїхати до Німеччини і там здійснити замах. Ліквідація гетьмана була б не просто політичним убивством, а сигналом для загального повстання в Україні. Через загрозу для життя П. Скоропадський прибув до Німеччини для зустрічі з Вільгельмом ІІ таємно і так само повернувся в Україну; до того ж він змінив термін візиту з кінця на початок вересня. Терористи, як відомо, свій намір не втілили, гетьман залишився живим. Однак цей випадок вказує на зв’язок замахів на П. Скоропадського із початком повстання проти його режиму та взаємодію групи заколотників в Україні з російськими більшовиками.
6 жовтня члени терористичної організації зібралися в готелі у Харкові, куди з Курська прибув член головної військової ради підосавул Поздняков (справжнє прізвище невідоме). Членами організації були: зять Гермогена студент Тарараєв (розпорядник розстрілів), його сестра Марія Тарараєва (секретар трибуналу), осавул Шурупов (новочеркаський чоботар, що видавав адреси), Черемухін, Понєдєлєїн, Васільєв, машиніст Іван Волгін, а також ще один новочеркаський чоботар, прізвище якого не було встановлено.
7 жовтня 1918 р. до контррозвідувального відділу штабу Південної армії надійшли таємні відомості, що Рада народних комісарів РСФРР іще на початку серпня під виглядом дипломатичного представника відправила до Києва спеціального радянського чиновника-агента, який мав керувати терористичними актами в Україні, а передусім – організувати замах на гетьмана П. Скоропадського та донського отамана П. Краснова. На це Л. Троцький виділив приблизно 4 млн рублів. Терористи мали прибути з Росії до Києва, зустрітися з дипломатом-агентом у столичному готелі “Марсель” й отримати від нього відповідні вказівки.
За розпорядженням голови більшовицької мирової делегації на переговорах між Українською Державою та РСФРР Д. Мануільського, вбивство П. Краснова було скасовано, позаяк замах міг негативно вплинути на козацтво і лише посилити антибільшовицькі настрої на Дону. Мануільський наполіг, щоб через підкуп та агітацію лівої частини Кругу Всевеликого війська Донського його агенти спричинили перевибори донського отамана і у такий спосіб знешкодити П. Краснова. Для проведення перевиборів із донським командним складом активно працювали Богучарський та лікар-більшовик Попов, проте їхній задум зазнав невдачі. Відтак ставку знову було зроблено на терор.
У жовтні 1918 р. за наказом І. Кістяковського були заарештовані члени двох більшовицьких організацій у Києві та Одесі. Допит затриманих, обшуки в їхніх організаціях і навіть у самих делегатів виявили тісний зв’язок між більшовицькими послами, українськими соціалістичними діячами та радикальними терористичними організаціями за посередництва німецької влади. МВС мало докази, що члени більшовицької делегації ведуть революційну агітацію в Україні, не шкодують мільйонів рублів на організацію залізничних страйків та збройного повстання. Однак німці всіляко прикривали “ленінських агентів”.
І. Кістяковський без вагань арештував більшовиків Єгорова, Дибенка та інших, наказав обшукати приміщення мирної делегації РСФРР та більшовицького консульства, де знайшлись докази підривної діяльності делегатів, їхньої змови з українськими соціалістами та представниками німецького штабу. Після зриву делегації РСФРР мирних переговорів з Україною більшовиків Г. Раковського та Д. Мануільського заарештували. Як наслідок, німецький посол барон Мумм, радник Тіля, почав вимагати негайного звільнення арештованих, повернення вилучених при обшукові документів і відставки міністра внутрішніх справ. 19 жовтня 1918 р. 9 міністрів (Василенко, Ржепецький, Романов, Колокольцов, Гутник та ін.), заступившись за Кістяковського, подали у відставку.
Через свою агентуру в Україні більшовики створювали підпільну (“соціалістичну”) армію. У цілком таємному донесенні (№ 6178) Освідомчого відділу Державної варти до столичного отамана від 19 жовтня 1918 р. повідомлялося, що 16 жовтня у Чигирині Київської губернії було заарештовано Івана Михайловича Мацака, який на допиті зізнався, що в серпні головний комісар Москви доправив його разом з іншими більшовиками з Росії в Україну для формування соціалістичної армії. Арештант розповів, що у Київській губернії головним більшовицьким агентом був офіцер-літун Павел Петров, у Черкаському повіті – Олександр Смірнов, у Звенигородському – Семен Якушевич, в Уманському – Феофан Іванов, в Чигиринському – Павло Пастій-Пастушенко. З’їзд усіх цих агентів мав відбутися в ніч з 19 на 20 жовтня у квартирі П. Петрова.
Більшовицька Росія формувала в Україні армію терористів, що мали усунути гетьмана та здійняти військовий заколот, який би розбурхав масштабне повстання проти влади. Отже, водночас із планами збройного повстання українських соціалістів існував і проект фізичного усунення гетьмана, який готували більшовицькі агенти. У спецслужб РСФРР, на відміну від українських опозиційних діячів, було достатньо кадрів з практичним досвідом проведення терористичних актів. Українським заколотникам-соціалістам (групі Винниченка – Шаповала) більшовики навіть пообіцяли “допомогу людьми і на організацію повстання обіцяли дати допомогу три мільйони карбованців”.
Чутки про заколот проти П. Скоропадського ширилися Києвом та країною. В. Винниченко та М. Шаповал змушені були спростували їх, називаючи авантюристичними та провокаційними. Заколотники знали, що 13 листопада 1918 р. німецькі вояки створили у Києві Велику солдатську раду, яка ухвалила рішення про невтручання у внутрішні справи українського народу. Ввечері того ж дня у кабінеті урядовця для особливих доручень Міністерства шляхів О. Стокози зібралися А. Макаренко, Ф. Швець, М. Шаповал, О. Янко, генерал О. Осецький, Ю. Чайковський, полковник В. Тютюнник, полковник М. Аркас, П. Дідушок, О. Мицюк, В. Кушнір, П. Андрієвський, полковник Є. Коновалець та І. Кульчицький. Очолював їх В. Винниченко. Нарада вирішила негайно підняти всенародне повстання проти П. Скоропадського, а представники УПСР та Селянської спілки запропонували створити революційний уряд у формі Директорії Української Народної Республіки. Перед тим лідер заколотників В. Винниченко остаточно домовився з більшовиками Х. Раковським та Д. Мануільським про початок повстання. Тому не дивно, що над військами Директорії, які оточували Київ в авангарді із Січовими Стрільцями, поряд із синьо-жовтими та жовто-блакитними прапорами майоріли й червоні стяги. Доки українці зіткнулися у міжосібній боротьбі, більшовики зосередили власні війська у нейтральній зоні й через кілька днів вдерлися в Україну. 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади. Майже за півтора місяці Київ залишила і Директорія, а до столиці України увійшли більшовицькі війська.
Використання матеріалів «Matrix-divergent» дозволяється за умови посилання на «matrix-info.com».
Для інтернет-видань обов’язкове зазначення автора публікації та пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
Думки, викладені у публікаціях, відображають позицію їх авторів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори. Редакція може не погоджуватись із думкою авторів публікацій.
