By 
На аналітичному порталі Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) з’явилася бесіда доктора Еліота Коена із 79-річним генералом Веслі Кларком керівником Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі в 1997–2000 роках, колишнім командувачем силами НАТО в Косові. Генерал Кларк, попри свій поважний вік, і досі є одним із провідних військових аналітиків США та уважно слідкує за всіма перипетіями російсько-української війни.
У цій бесіді Кларк спробував передбачити різні сценарії подій, що відбудуться в майбутньому в Україні, у Східній Європі та у світі. Ось фрагмент із бесіди:
Коен: “Ви могли б окреслити сценарій того, що може відбутися через вибори або через заблокований Конгрес, того, що може відбутися через відмову Україні в допомозі? Україна зіткнеться з якоюсь масштабною поразкою? У якій формі вона може відбутися? Якщо це можливо, просто змоделюйте для нас наступні події”.
Кларк: “Ну, мені здається, що в деяких країнах Східної Європи можуть змінитися уряди, адже російський вплив відчувається скрізь, особливо в Східній Європі. Там кажуть: «Ви ж розумієте, що це надто небезпечно для нас. У нас ще не укомплектовані збройні сили. НАТО не має можливостей для того, щоб нас захистити. Нам потрібно купити час на підготовку, тому ми повинні прийняти певні речі такими, якими вони є». Я припускаю, що це природна реакція їхніх дипломатів у подібній ситуації. Але й у нашій країні, безумовно, варто чекати на політичні наслідки. Я повертаюся до війни у В’єтнамі. Нагадаю, я старший за вас. Я був в Оксфорді в 1968 році, коли відбувся наступ Тет. Якраз перед цим, за кілька місяців до цього, американський командувач заявив: «Вже можна побачити світло в кінці тунелю. Ми маємо успіх у В’єтнамі, і невдовзі все закінчиться». Несподівано все змінилося, сталося щось катастрофічне, наче нізвідки з’явилися ті численні ворожі сили, що захопили значні території на півночі Південного В’єтнаму. Вони атакували навіть наше посольство, проникли на наші авіабази. В американських засобах масової інформації це подали як катастрофічний розгром Сполучених Штатів. Хоча насправді це була військова поразка для ворога. Але ми програли битву за суспільну думку”.
Генерал Кларк досить відверто прогнозує активізацію “покупців часу”, тобто тих західних політиків і медіадіячів, які пропонують купити в Путіна час на підготовку до майбутньої глобальної війни й заплатити за нього Україною (або частиною України).
Насправді позиція “покупців часу” є набагато міцнішою і ширшою за позицію звичайних капітулянтів та путінферштейнерів на штиб Меркель або Орбана.
Західні політики уважно вивчили досвід перших етапів російсько-української війни. І в центрі їхньої уваги був не героїзм українців і не звірства росіян. Вони прискіпливо вивчали перебіг військових операцій, ресурсну базу агресора і вразливість проросійської коаліції до санкцій та економічних обмежень. Нині вони підбили проміжні підсумки й зробили невтішні висновки.
Вони зрозуміли, що політика роззброєння бездарно провалилася. Що цю політику свого часу розробили недалекоглядні ідіоти, проводили некомпетентні люди. І що її наслідки можуть бути жахливими.
Вони зрозуміли, що Схід залишився Сходом і що в перспективі найближчих десятиліть (і навіть століть) Схід не мислитиме так, як мислить Захід, що він не хоче і фактично не може так мислити. Ба більше, Схід перебуває в ресентиментальній парадигмі, перманентно страждає від фантомних болів. Схід чхати хотів на такі очевидні й намацальні вигоди глобального співробітництва, він відчайдушно й непрагматично прагне помститися за “століття поразок, пограбувань і принижень”. А ще більше хоче знищити теперішній Захід як наочне свідчення того, що він, Схід, ще за найдавніших часів пішов неправильним і неефективним шляхом обмеження свободи індивідуума заради колективного виживання.
Ми ніби знову повернулися до тих далеких днів, коли царі з династії Ахеменідів готувалися до війни проти грецьких полісів. Бо ж у Сузах і Сардах просто неможливо було жити, знаючи, що десь у Спарті жінки не сидять у гаремах, а бігають на стадіонах і навчаються в гімназіях, а десь в Афінах на сцену виводять смішних персонажів з іменами Кіра, Дарія і Ксеркса. Теперішні деспоти в Москві, Тегерані й Пхеньяні так само не можуть змиритися з тим, що люди десь можуть бути вільними, мислити самостійно й не просити дозволу на те, у що вірити, що казати й із ким лягати в ліжко.
Деспоти розуміють, що Захід ще не такий слабкий, щоб просто атакувати його міста й бази ракетами. Але деспоти також знають, що Заходу є що втрачати, що там квітне культура прокрастинації. Відкладаючи на майбутнє важкі рішення, відмовляючись “дивитися вверх”, західний істеблішмент зберігає для себе і для “малих” свого світу ілюзію “вічного літа”, хоча насправді ми є свідками глобальної політичної осені, у якій вересень уже позаду.
Путін тепер займає позицію продавця літнього часу. Найперше він пропонує його політикам-популістам, бо саме їхнє існування залежить від ілюзій виборців. Він пропонує просту оборудку: ще трохи ілюзорного процвітання в обмін на Україну. Популісти готові це прийняти відразу, без обумовлень. Прагматики розуміють, що обмін не рівноцінний, що Путін дурить. Але вони сподіваються краще підготуватися до політичної зими коштом купленого в нього літнього часу. Їм шкода України, але розгортання військового виробництва та повноцінна комплектація військ потребують років.
Генерал Кларк у своєму інтерв’ю дав зрозуміти, що обмін України на час був майже погоджений на зустрічі Путіна з Байденом влітку 2021 року. Але спротив українців перекреслив цю оборудку. Уже навесні 2022 року Путіну дали зрозуміти, що договір переглянуто. Що цілої України він уже не отримає. Ніколи. Путін фактично погодився на половину, але висунув додаткові умови. Неприйнятні для Заходу. Йому обіцяли подумати й підірвали “Північні потоки”. Путін зрозумів натяк, але відмовився мовчки підтертися тими своїми додатковими умовами. Він оголосив мобілізацію і перевів війну у формат тривалого конфлікту.
Тепер Путін знову (уже втретє) готовий до відновлення оборудки. Без додаткових умов. Він вважає, що із сьогоднішнім Байденом буде легше домовитися, аніж із завтрашнім Трампом. Завтрашній Байден його також не влаштовує. Тому пожмакані папірці знову на столі. Групи перемовників працюють так інтенсивно, що в одному з п’ятизіркових готелів уже закінчилося елітне віскі. Посвячені кажуть про травень і про запасний червень. Саме тому раби блідого безперервно штурмують українські укріплення. Вони отримали наказ: до травня-червня вийти на кордони Донеччини й Луганщини, щоб блідий у момент Х не мав вигляду дурня.
Покупці часу мріють про такий обмін, який усім сподобається. Проте в цій формулі до “всіх” не обов’язково належимо й ми.
