By 
Нещодавня скандальна стаття українського підприємця Валерія Пекаря «Виграти війну, програти мир: інерційний сценарій», в якій післявоєнне майбутнє України зображується похмурим, корумпованим та безперспективним, стала справжнім роздратуванням і навіть «зрадою» для багатьох українців. Якщо військовим на фронті аргументовано розповідати, що після війни нічого не зміниться на краще, країну поглинатимуть злидні, безробіття, олігархія та корупція – це може суттєво демотивувати. Як на фронті, так і в мобілізаційних пунктах українці можуть поставити собі логічне запитанням: а для чого ризикувати життям, якщо все буде так погано?
Однак стаття Валерія Пекаря правдиво зображає потенційну українську післявоєнну перспективу за умови, якщо ніхто нічого не мінятиме. Інерційний сценарій означає, що події розвиватимуться так само, як вони розвивалися до цього, то ж автор тут не став агентом ворожої ІПСО, а лише продовжив існуючі траєкторії суспільно-економічних процесів.
Проте важливим запобіжником від втілення описаних темно-сірих сценаріїв є те, що українці вже змінюють країну. Після 24 лютого країна суттєво змінилася і кількість агентів змін вже більша, аніж в пересічній розвиненій демократії. На фронті і в тилу українці змінюють уявлення спеціалістів Пентагону, офіцерів іноземних розвідок та досвідчених акул світової політики про те, що зупинити «другу армію світу» можливо.
Якщо українське суспільство і далі зберігатиме наявний запит на боротьбу та зміни, то сценарії описані Пекарем стануть лише засторогою від помилок. Тому дозволю собі запропонувати позитивні контраргументи щодо описаного Пекарем становища України після перемоги, якщо українці не мовчатимуть.
Насправді, історія засвідчує, що після війни завжди відбувалася інтенсивна відбудова та бебі-бум. А особливо – в країнах, дружніх до Заходу. Південна Корея, Японія, Західна Німеччина, Італія та інші країни, (які ще вчора були навіть ворогами Заходу), вже після перших п’яти післявоєнних років досягали довоєнного рівня промислового виробництва. Саме до вщент зруйнованих війною країнами вже невдовзі вживали термін «економічне диво».
Після перемоги Україна стане форпостом Європи від агресивно-нестабільної російської Азії, і Захід буде зацікавлений, щоб тут панували мир, стабільність та інвестиції. Сьогодні популярність України, як держави героїв, яка наодинці стримує величезну імперію, настільки велика, що після перемоги буде чимало інвесторів, зацікавлених у капіталовкладеннях в країну з таким героїчним іміджом. Реформи будуть робитися, бо суспільство тиснутиме на владу. А будь яка українська влада знатиме, що якщо на двох майданах український народ примусив політиків дослухатися до своєї думки, то народ з мільйоном ветеранів тим більше краще не нервувати. Навіть, якщо шлях до ЄС не буде швидким, гроші Україні даватимуть з міркувань захисту своїх інвестицій, військової допомоги та капіталовкладень – вже стільки витрачено, що не можна дозволити все це втратити.
Правдою стало те, що левова кількість біженців повернулася до України навіть під час війни, і не лише тому, в Європі треба працювати, щоб жити. При цьому, повернулися до повітряних тривог і відключень світла. Хтось безумовно залишиться, однак, як зазначає український активіст Юрій Гайдай, «багато повернуться, і привезуть досвід європейського побуту, культуру співжиття, взаємодії, розуміння плюсів та мінусів старенької Європи, які не побачиш за двотижневу відпустку. Маленькі країни Балтії, вирвавшись з тюрми народів, втратили багато людей і без війни, і з економікою там було тяжко, але це не завадило їм побудувати міцні європейські держави».
Насправді, якщо країна проведе розумні реформи, легалізує частину тіньових сфер економіки і скоротить регуляторні обмеження для бізнесу – в нас буде навіть дефіцит робочої сили, що позитивно вплине на рівень зарплат. Якщо держава спромоглася втримати не катастрофічний рівень інфляції під час вторгнення, то зможе відмовитися від друкарського верстату й в умовах післявоєнної відбудови, яка супроводжуватиметься залученням коштів західних корпорацій, зацікавлених у будівельних контрактах.
Валерій Пекар припускає, що після війни «громадянське суспільство» буде виснажене, а провладні ЗМІ контролюватимуть настрої громадян. Описана ситуація можлива за умов встановлення диктатури, але диктатори в Україні традиційно погано закінчували. Протести, напевно, ніколи не будуть в Україні дефіцитом.За умов війни українці проковтнули закриття проукраїнських опозиційних каналів, оскільки всі сили спрямовані на боротьбу з небезпечнішим ворогом. Однак після війни влада, котра захоче узурпації, не зможе собі її дозволити.
Тому й «Орбанізація України» – не варіант. Сумнівно, що в умовах української демократії можна буде збудувати націоналістичну (майже) диктатуру з антизахідною позицією за прикладом Угорщини. Ми – не імперська нація з фантомними болями.
Не виключено, що українська демократія не буде ідеальною, але не варто забувати досвід розвинених європейських демократій, які давали Україні «домашнє завдання» з демократії, а самі виявилися корумпованими російськими грошима. Західні «незалежні медіа» – законодавці журналістських стандартів – те саме. Однак українці вже навчені пробивати дорогу за таких умов, а свобода – буде нашою зброєю.
«Популярним військовим та волонтерам загрожує тюрма, протести маргіналізуються»? В Україні вибухали протести на захист людей значно менш масштабних, аніж Залужний чи Притула, а репресії проти військових в умовах продовження існування Московії були б контрпродуктивними.
«Втрачене покоління, Захід нас кинув, нація ображених переможців, котра втратила шанс на розвиток»? Такі настрої можуть існувати в країні, котра пережила велику війну і переживає тривалу відбудову. Однак описаний сценарій більше нагадує описи Ірану чи КНДР, які опинилися на планетарному маргінесі. Україна ж перебуває в кращій позиції, аніж будь-коли і історії боротьби за незалежність. Ми як ніколи суб’єктні та популярні, а євроінтеграційні процеси вже працюють. Україна зав’язана на контактах з Європою.
Валерій Пекар показав нам можливу прірву і зазначив, щоб відсахнутися від прірви, треба спочатку в неї зазирнути. Описані драматичні сценарії можливі частково і навіть в цілому, якщо громадянське суспільство буде розпорошеним, слабким і дезорієнтованим. Однак в Україні поки що немає критичних причин, щоб воно таким стало. Скоріше навпаки – ми будемо активні, сміливі, непокірні, популярні та прогресивні і, як завжди, сваритимемося.
