By Людина може прожити 7–8 тижнів без їжі, 3–10 днів без води, але без повітря не проживе й декількох хвилин. Ці очевидні факти доводять, що важливішими є не матеріальні видимі речі, а те, що не можна побачити очима, почути, відчути на дотик і смак. Головним духовним началом, яке відрізняє людину від тварини, і без якого неможливим б було існування людства, є віра у найвищий Абсолют, який вчені називають вічною духовно-енергетично-інформаційною субстанцією, а богослови – Богом. Його не можна осягнути розумом, але можна відчути душею, шостим почуттям, духовним оком.
Доречно згадати епізод з Євангелія, коли апостол Фома сказав, що не повірить у воскресіння Христа, доки не побачить його кривавих ран, а доторкнувшись до них, палко вигукнув: «Господь мій і Бог мій»! Христос відповів на це з ласкавим докором: «Ти повірив тому, що побачив Мене? Блаженні ті, що не бачили, і увірували»! (Ін. 20: 29). Саме у вірі, а не у знанні полягає духовний подвиг людини. Як писав Андрій Макаревич:
Нас мотает от края до кра
По краям расположены двери.
На последней написано: «Знаю»,
А на первой написано «Верю».
Знання дозволяють удосконалювати навколишній світ, а віра удосконалює душу і вказує шлях до надземного і вічного буття. І хоча деякі стверджують, що наукові знання суперечать вірі в Бога, а дехто вважає, що наука і віра – це дві області людської діяльності, які існують окремо не перетинаючись, ніби рухаються по двох окремих бігових доріжках, все більше вчених вірять у Бога і відстоюють позиції конкордизму – узгодження релігії з фактами наукових відкриттів, тим самим стверджуючи інтегрований світогляд. У ньому наука і віра поєднують зусилля у пізнанні істини, потрібні одне одному, як права і ліва рука, що працюють разом.
Найбільш складні проблеми, що стосуються виникнення всесвіту (космосу), Землі, живих істот, людини неможливо вирішити без поєднання зусиль науки і віри в Бога. Однією з найскладніших й найцікавіших є проблема духовної еволюції людства. За словами Святого Августина-Аврелія, коли перші люди були вигнані з раю, око, що дивилось у природу, не пошкодилось, око, що дивилось у душу людини, помутніло, а око, що щойно бачило Бога, осліпло зовсім. Людству потрібно було пройти складний тернистий шлях богопізнання. Цей процес, що й нині охоплює все людство розпочався від підсвідомого відчуття вищої надприродної сили (аніматизму), яке власне і відрізняло, як і здатність створювати знаряддя праці, перших людей від тварин. Наступним етапом було виділення з природи особливо важливих об’єктів, без яких неможливим було життя (сонця, води, жінки, тварин) і наділення їх надприродною силою, що привело до виникнення найдавніших релігійних вірувань: магії, тотемізму, анімізму. Ще одним кроком стало створення розвинутих язичницьких релігійних систем, світових релігій і поєднання релігійних концепцій з відкриттями сучасної науки.
Немає і не може бути точної відповіді на питання, коли розпочався процес богопізнання? Деякі науковці вважають, що віра у вищу надприродну силу завжди жила в душі людини, хоча б у вигляді підсвідомого передчуття, що навіть у найдавніших людей олдувайської культури, які жили 2,5 мільйони років тому, могли бути зачатки молитов і обрядів. Немає підстав заперечувати це припущення крім однієї, що до сьогодні археологи не знайшли жодного артефакту такої давнини, який можна було б пов’язати із зародженням давніх вірувань, хоча знайдено чимало кам’яних знарядь праці того часу. На це етнограф Володимир Кабо відповідає, що релігійні обряди були тоді ще настільки примітивними, що не потребували ніяких особливих магічних речей. Цей період тривав 2 мільйони років.
Найдавніші артефакти, які говорять про виникнення релігійних вірувань, датуються 500–144 тисяч років тому. Це вибиті у печерах Індії – Даракль Чатан і Аудиторіум знаки кола і хвилястої лінії, які можна пов’язати з культом Сонця і води (рис.1), та маленькі жіночі фігурки з Берехат Рама (Ізраїль) і Тан-Тана (Марокко), які пов’язуються із зародженням культу жінки (рис.2, 3).
Свідченням зародження ритуальних магічних дій є особливі символіко-анімалістичні композиції з кісток тварин, покладених в ряд «одна за одною по одній лінії», виявлені на Кастильському плато в Іспанії на стоянках мисливців Торальба і Амброна, що датуються 400–300 тисяч років тому. У печері Азох того ж часу (в Нагорному Карабасі) був знайдений так званий тайник, у якому було складено по порядку черепні кришки однієї дорослої і трьох молодих особин печерного ведмедя, котрі, очевидно, були предметами культу. Виокремлення з оточуючої природи найважливіших життєво необхідних об’єктів і створення їх символів і зображень для культових обрядів можна вважати відправною точкою, з якої розпочався довгий шлях духовного розвою людства.
Науковці помітили, що у певні періоди племена і народи, які жили у різних куточках давньої ойкумени, мали подібні вірування, які відображались в їхньому сакральному мистецтві. Наприклад у 30–28 тисячоліттях до н.е. особливого поширення набули маленькі фігурки жінок, в яких підкреслювались статеві органи, живіт і груди, у VII–V тисячоліттях до н.е. на різних континентах Землі, в Європі, Передній Азії. Африці та Америці, виникають скульптурки двох зрощених між собою богинь-близнят, які стоять поруч, або мають спільну нижню частину і дві голови, у V – III тисячолітті до н.е. на багатьох територіях виникають мегалітичні споруди, зведені з величезних блоків каміння так, що у день зимового або літнього сонцестояння, в момент, коли диск Сонця торкався нижнім краєм лінії Землі, промінь сонця попадав точно на середину кам’яної структури, що символізувало сакральне поєднання жіночого начала Матері-Землі та чоловічого начала Сонця, без чого неможливим є життя. Подібні явища у розвитку різних культур, які несли одну й ту саму ідею свідчать про те, що у певні періоди давні народи незалежно один від одного, проходили однакові стадії духовного розвою.
Найцікавішим, з нашого погляду є те, що релігійно-світоглядні уявлення, які домінують у певний період часу, знаходять відображення у головних поняттях, принципах і характеристиках знаків Зодіаку, в яких у цей час розміщена точка перетину екватора і екліптики – видимого кругового річного шляху Сонця під 12 знаками Зодіаку. Тут потрібно більш детально пояснити, чому точка перетину екватора і екліптики рухається під зодіакальними знаками. Як відомо, за одну добу Сонце переміщається на 1о, а за рік звершує одне обертання по небесній сфері (360о). Цей річний видимий рух Сонця (екліптика) є відображенням дійсного обертання навколо Сонця Землі і проходить по 12 сузір’ям: Овна, Тельця, Близнят, Рака, Лева, Діви, Терезів, Скорпіона, Стрільця, Козерога, Водолія, Риб (рис.4).
Явище переходу Сонця під інше зодіакальне сузір’я було відкрито у Давньому Вавилоні та перейнято Грецією і Єгиптом, звідки походять найдавніші зображення кола зодіакальних сузір’їв. Число сузір’їв у них було різним, але найбільш поширеними були зодіакальні кола з дванадцятьма сузір’ями. У давнину межі зодіакальних сузір’їв не визначалися з математичною точністю, а ідентифікувалися за характерними мнемонічними астеризмами. У першій половині ХХ ст. небесна сфера була чітко розділена на ділянки сузір’їв, при цьому виявилось, що екліптика проходить не тільки через 12 зодіакальних сузір’їв, а також з 30 листопада до 12 грудня по ділянці сузір’я Змієносця, яке між Скорпіоном і Стрільцем.[1] Але, оскільки у році лише 12 місяців і більшість зірок цього сузір’я розташована далеко від екліптики, воно не належить до зодіакальних.[2] Протяжність зодіакальних сузір’їв вздовж екліптики різна. Найбільш велика біля 40о у Тельця, Діви і Стрільця, натомість по сузір’ю Скорпіона дуга екліптики проходить лише 5о. Тому для зручності визначення положення Сонця, екліптика розділена на 12 рівних частин по 30о кожна, які отримали назви знаків Зодіаку (рис. 1, ). Хоча знаки Зодіаку не точно відповідають сузір’ям, вони прийняті сучасними астрономами як основа для точки відліку часу.
Крім річного кола Сонця під сузір’ями Зодіаку існує коло руху по екліптиці точки перетину екліптики і екватору – точки весняного рівнодення, коли Сонце переходить з південної півкулі землі у північну. Внаслідок того, що вісь обертання Землі не перпендикулярна до екліптики, а відхилена від перпендикуляру на 23о 26’ і піддається гравітаційній дії притягання Місяця і Сонця, вона не повернута завжди в одному і тому ж напрямку, а робить повільні кругові рухи по конусу, подібно до рухів дзиґи, коли та стишує свій хід. Це явище отримало назву прецесії.
Оскільки вісь обертання Землі робить кругові рухи по конусу, разом з нею рухається перпендикулярний їй екватор точка перетину екліптики і екватора. Це явище називають ще випередженим рівноденням. Кожний рік Сонце проходить все коло Зодіаку і повертається до вихідної точки весняного рівнодення, але кожний раз через прецесію йому не вистачає трохи часу для звершення повного кола у тій самій точці і воно перетинає екватор трохи позаду того місця, у якому перетинало екватор минулого року. Таким чином весняне рівнодення наступає раніше.
Отже, внаслідок прецесії точка перетину екліптики і екватору пересувається по екліптиці у зворотному напрямку річного руху Сонця на 10 за 72 роки і проходить під одним знаком Зодіаку (300) приблизно 2150 років, переходячи у інший. [3] Повне коло під всіма зодіакальними знаками Зодіаку точка рівнодення проходить за 25 800 років.[4]
Період перебування точки весняного рівнодення (2 150 р.) у певному знаку Зодіаку вважається добою цього знаку. Від народження Христа Земля перебуває у знаку Риб і в 2 150 р. перейде у знак Водолія. До народження Христа 2 150 років тривала доба Овна, перед нею від 2 150 до 4 300 р. до н.е. – доба Тельця, перед нею від 4 300 до 6 450 р. до н.е. – доба Близнят і т. д. Варто підкреслити, що назви і характеристики зодіакальних знаків, вперше зафіксовані у трактатах Давньої Месопотамії, було дано в результаті тисячолітніх спостережень халдейських астрономів-жерців, які складаючи точні карти зоряного неба і поєднуючи свої астрономічні дослідження з молитвою, стверджували плідну взаємодію науки і релігії. З Месопотамії коло Зодіаку запозичили Єгипет, Греція та інші країни. Про кожний зодіакальний знак складались міфи, ставлення до яких змінюється у сучасній науці. Якщо раніше панувала думка, що міфи є «примітивними наївними оповіданнями, з яких сміялись ще філософи античності»,[5] то нині поняття «міф» перетлумачується як відображення у літературній формі буття, в якому природне і раціональне поєднується з надприродним та ірраціональним, як одкровення вищого трансцендентного світу, письмена, котрими цей вищий світ накреслюється в іманентній свідомості людини. Якщо підходити до міфу з позицій еволюційного креаціонізму, міфологія, як і релігія, є не стільки наслідком людських фантазій, скільки відгуком на трансцендентну реальність, результатом взаємодії або співпраці, духовної свідомості людини і найвищого духовного Абсолюту, інформацією, надісланою з неба для людей у формі, доступній і відповідній рівню їхнього мислення.
Кожний зодіакальний знак характеризується сукупністю понять, принципів та ідей, які відповідають домінуючим релігійно-світоглядним уявленням періоду перебування Землі у цьому знаку. Наприклад, коли Земля перебувала під знаком Тельця (2 150 – 4 300 р. до н.е.), у багатьох релігійних системах світу Телець (бик) став символом величезного, могутнього, грузького тіла Землі, прагнення до гігантоманії виявилось в архітектурній естетиці того часу, у зведенні з величезних кам’яних брил або блоків мегалітичних гробниць, гіпогеїв, пірамід, храмів. Форму бика приймало і сонячне божество, єгиптяни, вавилоняни ассірійці називали сузір’я Тельця «великим небесним биком, який тягне за собою плуг Сонця». Знак Овна характеризується як знак героя, що жертвує собою заради людей. Отже. доба Овна (2 150 – 0 р. до н.е.) – це доба героїв, про які складались численні міфи в Єгипті, Греції, Месопотамії, Ірані. Поклоняючись сузір’ю Овна, язичники називали його Божим Агнцем, Спасителем, і вірили воно повинно врятувати людство від його гріхів. На межі доби Овна і Риб народився Спаситель світу – Христос. З початком доби Риб, божественним символом стала риба, Ісуса Христа називали рибаком, грецьке слово «Ίχθύς » (риба) стало скороченням його повного титулу «Ісус Христос Син Божий Спаситель», у цьому слові містично розумівся Христос, «оскільки Він був здатний жити у безодні смертного існування. як у глибинах вод без гріха».[6]
Необхідно зазначити, що визнання відповідності між домінуючими світоглядно-релігійними ідеями та образами певної доби і назвами та характеристиками зодіакальних знаків, у яких в той час перебуває Земля, приховує можливість хибного твердження про вплив сузір’їв на розвиток людства, яка справедливо не визнається наукою. На духовний світ людини впливає лише вищий духовний світ неба, центром якого є Господь. Навіть язичники, які розглядали зорі як живі єства, здатні впливати на долі людей і народів, все ж вбачали у рухові небесних тіл всюдисущу волю Бога. Таким чином, якщо розглядати відповідність етапів розвою людства характеру астрономічних епох з позицій еволюційного креаціонізму, то варто ще раз підкреслити, що зодіакальні знаки не визначають духовний розвиток, який відбувається через взаємодію (синергію) найвищої духовної субстанції – Бога з душею людини, а лише відображають його етапи.
Думки, що кожний крок духовної еволюції (богопізнання) позначається переходом Землі у новий знак Зодіаку, зустрічаються у працях небагатьох вчених. Зокрема, В. Юрковець провівши дослідження змін ґрунтів на літографічному зрізі багатошарового поселення Костьонки, дійшов висновку, що циклам прецесії відповідають зміни у кліматі Землі. Чергування археологічних культур, як пише дослідник, «ідеально укладаються у схему руху Сонця під зодіакальними сузір’ями небесної сфери».[7] Відображення провідних культів у характеристиках зодіакальних знаків, у яких у певний період знаходиться точка весняного рівнодення, одним з перших зазначив М.О. Чмихов. У статті «До семантики орнаментальних схем катакомбної кераміки» (1977), розглядаючи орнамент на чаші XVIII ст. до н.е. як зображення кола Зодіаку, вчений підкреслив особливе виділення у цьому колі символів сузір’їв Тельця і Овна, оскільки у цей час «точка весни (рівнодення) знаходилась на межі обох сузір’їв»,[8] переходила з одного зодіакального знаку в інший. Ю.А. Шилов у монографії «Космічні таємниці курганів» (1994) висловив припущення, що малюнки тварин, зроблені на поверхні плит курганів або на кераміці, могли бути зооморфними кодами астрономічних епох.[9] О. Братко-Кутинський у монографії «Феномен України» (2008) висловив подібну думку, що в астрономічну добу Тельця «небесний бик» був головним богом зодіаку.[10] С. Брюшинкин у статті про Зодіак написав, що відображене на численних артефактах ІІ тисячоліття ритуальне вбивство жертовного бика богом Мітрою, означало кінець доби Тельця (4 300 – 2 150 р. до н.е.), який настав завдяки прецесії, і початок нової доби Овна – знака героїв (2 150 – 0 р. до н.е.), у наступну добу Риб (0 – 2150 р. н.е.) символ риби мав вагоме сакральне значення для християнства. [11]
Взаємний зв’язок між назвами зодіакальних сузір’їв та релігійно-світоглядними уявленнями суспільства, що домінували у певні астрономічні епохи розглядає доктор фізико-математичних наук, провідний фахівець в області археоастрономії Олександр Аронович Гурштейн у низці праць.[12] З погляду вченого, люди почали вивчати зодіакальний пояс з VII тисячоліття до н.е. і спочатку давали назви тим сузір’ям Зодіаку, на які припадали дні сонцестоянь і рівнодень. Свої назви сузір’я отримували відповідно переважаючим у певний проміжок часу уявленням і думкам про світ, природу і людину. За словами вченого, «…зодіак являє собою систему символів, які відображають думки і образи людей у періоди введення їх у побут».[13] Заслугою А.А. Гурштейна є доведення того, що не сузір’я визначали домінуючі релігійно-світоглядні ідеї, вірування і образи астрономічних епох, а, навпаки, згідно домінуючим релігійно-світоглядним ідеям людство давало назву сузір’ям, визначаючи їх характерні ознаки, втілені у міфах і легендах.
У складеній ним таблиці О.А. Гурштейн позначає, під якими зодіакальними сузір’ями знаходилось Сонце у дні весняного і осіннього рівнодень та літнього і зимового сонцестоянь, починаючи від 10 800 р. до н.е. і до наших днів. Оскільки за цей час внаслідок прецесії точка весняного рівнодення (перетину екліптики і небесного екватора) зміщувалась, послідовно переходячи через кожні 2 150 років у сузір’я Лева, Рака, Близнят, Тельця, Овна, Риб, відповідно змінювались точки осіннього рівнодення і зимового та літнього сонцестоянь. У кожну астрономічну добу виникали назви відповідних сузір’їв. У добу Близнят виникли назви сузір’їв: Близнята, Діва, Стрілець, Риби. У добу Тельця (4 300 – 2 150 р. до н.е.) – Телець, Лев, Скорпіон, Водолій, у добу Овна (2 150 – 0 р. до н.е.) – Овен, Рак, Терези, Козеріг.
На особливу увагу в праці О.А. Гурштейна заслуговує опис вираховування давніми людьми того, на які зодіакальні сузір’я припадають дні рівнодень і сонцестоянь. «Хоча через сліпуче сонячне світло, пише вчений, – неможливо визначити, у якому сузір’ї знаходиться Сонце безпосередньо у даний день (наприклад, у день весняного рівнодення), це все ж можна було зробити, якщо помітити, яке сузір’я йде за Сонцем увечері після його заходу, і яке сузір’я передує Сонцю ранком, до його сходу. Сузір’я між ними й буде тим, у якому в даний час розміщується Сонце».[14] З свого боку можна додати, що складні астрономічні структури (Гебеклі Тепе та ін.), зведені у IX – VII тисячолітті до н.е. для визначення точок сходу Сонця та зірок, свідчать про те, що на той час астрономічні знання були вже настільки розвинутими, що давні мудреці були здатні на такі складні розрахунки.
Таким чином ідея щодо відображення етапів духовної еволюції людства у характеристиках зодіакальних знаків, у яких в той чи інший період перебуває Земля, є не нова, але поки що залишається на рівні гіпотези. Щоб довести це твердження і перетворити гіпотезу на теорію, потрібно на підставі вивчення сакральних артефактів, що охоплюють проміжок часу – від 500–300 тисяч років тому до початку нової ери, виявити, які релігійно-світоглядні уявлення і культи виникали і поширювалися повсюдно у різні періоди цього величезного часового відрізку, і порівняти їх з характеристиками зодіакальних знаків, домінуючих у ці періоди.
Поставивши перед собою це складне завдання, просимо читачів висловлювати свої критичні думки з приводу нашої праці і завжди будемо раді прочитати зауваження і подискутувати на запропоновану нами тему.
[1] Зодиак. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ru.wikipedia.org.wiki. – Заголовок з екрану.
[2] Астрономия: учеб. пособие для студентов физ.-мат. фак. пед. ин-тов / Дагаев М.М., Демин В.Г., Климишин И.А., Чагурин В.М. [Текст]. – М.М. Дагаев. – М. : Просвещение, 1983. – 384 с. , ил. – С. 40.
[3] Астрономия: учеб. пособие для студентов физ.-мат. фак. пед. ин-тов / Дагаев М.М., Демин В.Г., Климишин И.А., Чагурин В.М. [Текст]. – М.М. Дагаев. – М. : Просвещение, 1983. – 384 с. , ил. – С. 42.
[4] Прецесія // Астрономічний енциклопедичний словник /За загальною редакцією І.А. Климишина та А.О. Корсунь. – Львів : ЛДУ – ГАО НАНУ, 2003. – С.378. [4]
[5] Цитата з праці: Рижкова С. Еволюція космо-етичних уявлень у релігійних та філософських системах: стаття перша [Текст] / С. Рижкова // Філософська думка : наук.-теор. журн. / гол. ред. М. Попович. – К., 2003. – № 6. – С. 103 – 123. – С. 109.
[6] Холл М. П. Энциклопедическое изложение масонской герметической каббалистической и розенкрейцеровской символической философии / М.П. Холл; пер. с англ. В. Целищева. – М. : АСТ. : Астрель, 2004. – 478 [2] с. [64] п.ил. ISBN 5-17-025286-2. – С. 114 – 115. З посиланням на працю: Коул, Джон. Трактат о круглом Зодиаке Тентира в Египте [Электронный ресурс] http://manly-p-hall.narod.ru/essay49.html.
[7] Юровец В. Постер «Климатические корреляции» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: valery yurovets @ gmail.com.iadastro.ucoz.ru/poster na russkom.pdf. – Заголовок з екрану.
[8] Чмихов Н.А. К семантике орнаментальных схем катакомбной керамики // Некоторые вопросы археологии Украины (сб. статей). – Киев: издательство при Киевском государственном университете издательского объединения «Вища школа», 1977. – С. 14 – 31. – С. 23.
[9] Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. – М. : Молодая гвардия, 1990.
[10] Цитата з праці: Культи і тотеми давньої людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=21 Заголовок з екрану.
[11] Брюшинкин Сергей. О дури Новой хрени и мудрости арийского Зодиака [Електронний ресурс]. – Режим доступу: maxpark.com/user/2566502694/Content/961200. – Заголовок з екрану.
[12] Гурштейн А.А. Реконструкция происхождения зодиакальных созвездий. Историко-астрономическое исследование. 23 : М. : Наука, 1962; Gurshtain, A.A. 1993/ On the Origin of the Zodiacal Constellations. Vistas in Astronomy. 36.part 2 : 171 – 190; Гурштейн А.А. Археоастрономическое досье: когда родился Зодиак? // Земля и вселенная. 2011. – № 65. – С. 48 – 61. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://az.lib.ru/g/gurshtejn_a_a/text_2010_kogda_rodilsya_zodiaq.shtml. – Заголовок з екрану.
[13] Гурштейн А.А. Археоастрономическое досье: когда родился Зодиак? // Земля и вселенная. 2011. – № 65. – С. 48 – 61. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://az.lib.ru/g/gurshtejn_a_a/text_2010_kogda_rodilsya_zodiaq.shtml. – Заголовок з екрану.
[14] Гурштейн А.А. Археоастрономическое досье: когда родился Зодиак? // Земля и вселенная. 2011. – № 65. – С. 48 – 61. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://az.lib.ru/g/gurshtejn_a_a/text_2010_kogda_rodilsya_zodiaq.shtml. – Заголовок з екрану.
