By 
Однією з сакральних постатей радянської військово-патріотичної пропаганди є Зоя Космодем’янська – комсомолка-диверсантка німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу. Та все ж образ цієї “жертви”, який й надалі експлуатують у пропагандистсько-виховній роботі, не такий вже й однозначний.
Під час радянсько-німецької війни керівництво на чолі із Йосипом Сталіним використовувало проти солдат Гітлера тактику “спаленої землі”, яка передбачала знищення усього (забруднення води і харчів, руйнування інфраструктури і доріг тощо), що може використати задля свого життєзабезпечення як противник, так і цивільне населення, територію якого він окупував. Задля цього розгорнули так званий “партизанський рух”, який здійснював поодинокі теракти проти німців. Тогочасні “бандити у формі” керувались у своїй підпільній діяльності “Наказом Ставки Верховного Головнокомандування №0428” від 17 листопада 1941 року.[1] Згідно з документом, роботою радянських партизан, а серед них і Зої Космодем’янської, було спалення та руйнування усіх населених пунктів у тилу німецьких військ на відстані 40-60 км.
Однак російська історія іноді стає непередбачуваною. Тим паче, що її архіви або ж закриті для дослідників, або мають обмежений доступ. Окрім цього, були також і випадки “редагування” (фальшування!) історичних документів.
Письменник Володимир Батшев, посилаючись на Центральний архів Міністерства оборони СРСР, у своїй чотирьохтомній книзі “Власов” наводить інший варіант тексту цього лиховісного сталінського наказу, згідно з яким радянські військові, що використовували тактику “спаленої землі”, “… мають бути переодягнені у трофейну форму німецького Вермахта і військ СС, … а після цієї “каральної експедиції” мають залишитись свідки, які пізніше зможуть розповісти про злочини фашистів.”[2]
“Нередагований” варіант наказу змушує Червону армію застосовувати жорстокі методи тероризування власного населення. Володимир Батшев стверджує, що має “свідчення людей із спалених сіл чекістами в німецькій формі”.
Для нас, українців, нічого дивного й нового в цьому немає, оскільки така стратегія й тактика терору та провокацій широко застосовувалася росіянами і їхніми прибічниками, переодягненими енкаведешниками у форму бійців Української Повстанської Армії, на території України упродовж 5-6 років після закінчення Другої світової війни. Окрім того відомо, що стратегія “випаленої землі” широко застосовувалася енкаведистами й російськими військовими на території України ще до появи наказу № 0428.
Терористична група (за одними свідченнями – партизанська, за іншими – енкаведешна), у складі якої й була “наша” “героїня” мала спалити село Петрищеве, а також ще майже 10 сіл протягом одного тижня. Зої Космодем’янській та її поплічникам вдалося спалити три хати, відтак 28 листопада 1941 року її спіймали чи то німці, чи то самі селяни і вже на другий день повісили.
За офіційною версією, Зоя Космодем’янська спалила будинки колабораціоністів, а не простих селян. Затримали її, коли вона підпалювала сарай Свиридова, який начебто був на боці фашистів. Однак за розповіддю чекіста Б. Чмельова, у підпаленому сараї не було ні німців, ні воєнної техніки, тільки сіно, а звинувачений у зраді Свиридов лише захищав своє майно.[3] Спершу його навіть хотіли відпустити, та не так воно сталося, як гадалося. Москві потрібні були “герої” і “зрадники”. Свиридова вже в 1942 році показово розстріляли, а Зоя стала героїнею, на образі якої формувалося ціле покоління майбутніх фанатиків-терористів.
[1] ЦАМО, ф. 208, оп. 2524, д. 1, л. 257−258
[2] В. Батшев “Власов”
[3] “Москва прифронтовая. 1941-1942”. Архивные док. И мат. М, 2001. С. 644
