Антидот від неповаги

Антидот від неповаги

Уявіть собі переповнений пасажирами тролейбус, що зупиняється коло біотуалету і стоїть там від трьох до десяти хвилин. Пасажири тролейбуса у цей момент стають заручниками фізіологічних процесів водія. З одного боку, все природно – людина під час виконання службових обов’язків має право користуватись вбиральнею, з іншого ж – чи коректно робити свідками цього процесу усіх пасажирів тролейбуса? І якщо запитати про це водія, він не лише обуриться, а й здивується, адже “що ж тут такого”?

І тут ми переходимо до найважливішого. Відсутність поваги та взаємоповаги на усіх рівнях – від державного до побутового – це одна із основних проблем українського суспільства. У січні 2020 року Пенсійний фонд, а точніше керівництво Правобережного об’єднаного управління міста Києва, з метою проведення перевірок і без попередження вирішив призупинити перерахування пенсії на банківську картку Валентині Попелюх – вдові Василя Стуса, яка втратила зір і майже не може самостійно пересуватися кімнатою. За інформацією, яку на гарячій лінії Пенсійного фонду надали Дмитрові Стусу – синові пані Валентини, відтепер пенсію їй виплачуватимуть у відділенні Укрпошти за місцем реєстрації, що у цій конкретній ситуації виглядає як відверте знущання.

Щоб відновити попередній алгоритм перерахування пенсії на банківську картку, пані Валентина має особисто написати заяву про це у відділенні пенсійного фонду, що, як розумієте, є неможливим. Виходом з цієї ситуації може бути запуск бюрократичного процесу, першим етапом якого є візит Дмитра Стуса до начальника Правобережного об’єднаного управління Пенсійного фонду міста Києва. Відтак за місцем реєстрації пані Валентину має відвідати офіційний представник, який оцінить її стан, і вже на підставі цього буде ухвалене рішення щодо розв’язання проблеми перерахуванням пенсії на банківську картку.

Не переповідатиму офіційного звернення Дмитра Стуса, з яким можна ознайомитись на сторінці Музею Василя Стуса у Facebook, зазначу лише, що цією ситуацією держава виявляє свою неповагу до конкретного громадянина, якого на останньому етапі життя позбавлено можливості розпоряджатися особистими коштами. Повага є дуже залежною від взаємності. Загальна повага до державних інститутів, установ, політичних партій тощо залежить передусім від того, як нас – конкретних членів суспільства – стосуються ці загальні підмети. Чи завдяки подібним ситуаціям ми можемо говорити про таку повагу?

Основним завданням для її відродження є вироблення двох моральних аспектів: етичної вразливості та відповідальності. Саме ці два аспекти, що мають виникати з родинного та шкільного виховання, можуть стати інструментом у боротьбі з хамством (зокрема вербальним), яке, на думку польської мовознавиці, професорки Ядвіги Пузиніної, є яскравим виявом відсутності поваги, що згодом може переродитись у агресію та ненависть.

Саме зневага до людини стала однією з основних причин занепаду не лише культури спілкування радянського народу, але й держави як такої. Тож щоб оздоровити українське суспільство, повага та взаємоповага мають з абстрактних категорій соціуму перетворитись на його невід’ємну основу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ


“Голий король” від Сімона Векерта “Няшна” атака