Чому я не буддист

Еван Томпсон, американський філософ когнітивних наук і феноменології, а також ключовий фасилітатор діалогу між буддистами та науковцями, опублікував у 2020 році книжку під назвою “Чому я не буддист”. Томпсон вважає себе другом буддизму (він походить із професорської родини й усе життя прокладав мости між наукою та цією релігією) і стверджує, що певні буддійські уявлення про людський досвід є надзвичайно цінними, зокрема радикальна критика нарцисичної заклопотаності власним “я”. Він стверджує, що буддійська філософська традиція має багаті ідеї, які можуть сприяти розвитку космополітичної філософії, що сприяє різноманітності, співпраці та добробуту.

Об’єктом критики Томпсона є радше проблеми буддійського модернізму та буддійської винятковості. На його думку, буддійський модернізм (буддизм, переосмислений у країнах Заходу) претендує на збереження первісного й сутнісного ядра буддизму через акцент на особистому медитативному досвіді та науковій раціональності, відкидаючи метафізичні та ритуальні аспекти традиційних напрямів буддизму. Невіддільною частиною буддійського модернізму є те, що Томпсон називає “буддійською винятковістю”. Це уявлення про те, що буддизм перевершує всі інші духовні традиції та релігії, оскільки дає нам наукове розуміння того, як функціонує розум, і так дозволяє нам пізнавати світ таким, яким він є насправді. Так ніби “переформатований” буддизм є наукою про розум, чиї уявлення повністю узгоджуються із сучасними досягненнями нейронауки, когнітивної психології тощо.

Проте в інших духовних практиках теж важливе місце займає молитва та медитація, які й допомагають вірянам знайти смисл і опору в мінливому світі. Християнська медитація є процесом свідомого зосередження на конкретних думках (наприклад, біблійних текстах) і роздумів над їхнім значенням у контексті любові Бога. Така медитація спрямована на посилення особистих стосунків, що ґрунтуються на любові. Хай як ми будемо прагнути звільнити молитву або християнські практики фокусування від ідеології, вони однаково матимуть шлейф минулої релігійної практики. Так само й Томпсон стверджує, що всі версії буддистського модернізму неминуче релігійні, якщо ми розуміємо релігію в найширшому значенні. Як і до всіх інших релігій, до буддійського модернізму належить спільнота вірян, які вважають певні речі священними та вірять, що є трансцендентне джерело сенсу нашого досвіду та світу. Крім того, буддійські модерністи гадають, що певні медитативні практики та ідеї можуть призвести до полегшення страждань і, можливо, до повного звільнення від них. Словом, буддистський модернізм — це не просто наука про розум, а релігія зі специфічним розумінням того, як знайти сенс. Дослідник вважає, що буддійський модернізм є філософськи необґрунтованим, і не бачить способу для себе бути буддистом, залишаючись космополітом.

Томпсон робить багато цінних зауважень, але особливо корисним я вважаю його аналіз поняття “я”. Він зазначає, що буддійські модерністи припускають дихотомію між неконструйованим або незалежним “я” та “я”, яке є просто ілюзією, породженою звичними процесами в нашому мозку. Використовуючи методи нейронауки, ми можемо фактично спостерігати нейронні кореляти цього процесу створення ілюзії себе. Така дихотомія між “я” та “не я” є помилковою, бо у філософії та науці було розроблено альтернативне уявлення про “я”, у якому воно розуміється як розвиток і соціальна конструкція, яка не існує окремо від досвіду, вона багатогранна, створена з різних типів самосвідомості. Те, що відчуття “я” є конструкцією чи ілюзією, не означає, що “я” немає. Крім того, Томпсон говорить, що буддійське модерністське поняття “не я” є нормативним і сотеріологічним твердженням, а не науковою істиною. Релігійні буддисти вважають важливою етичною цінністю необхідність відмовитися від відчуття незалежності (“я” як щось унікальне, що треба плекати) та розглядати таке розуміння як основу для звільнення від душевних страждань. У цьому сенсі “не я” є принципово релігійною концепцією, а не науковою.

На Заході є ще поняття “світський буддизм”, яке часто хибно розуміють формою буддійського модернізму. Я дотримуюсь такої ідеології й вважаю себе греко-католиком-буддистом. Світський християнин приймає те із доктрини християнства, що допомагає, і відкидає те, що не потрібне, і це залежить від типу світського християнства, який людина сповідує і практикує. Хоча світське християнство, або світський підхід до християнства, є недавнім явищем, я підозрюю, що існує широкий спектр поглядів. Звичайно, є світські християни, які бачать свою практику тісно пов’язаною з певними формами протестантизму чи католицизму, включно з духовною медитацією чи безпосередньою розмовою з Богом, і вони часто є прихильниками секулярного руху “майндфулнес”. Світські християни приймають низку понять і практик, як-от заклик Христа покинути світ і йти за ним, що суголосне буддистському “не я”, чи відмову від его. Світські християни не визнають свій світогляд як антирелігійний і наголошують на тому, що етичні та прагматичні вчення історичного Христа є дороговказом до життя, яке сприяє людському процвітанню.

Замість того, щоб брати участь у безплідних дебатах про “его”, такі люди зосереджуються на розумінні “я” як втіленого, соціального досвіду. І вони скептично ставляться до спроб використовувати нейронауку для доведення істинності буддизму. Я не вважаю метою світського підходу досягнення буддистської нірвани чи християнського потрапляння в рай (стан абсолютного нестраждання). Ідея радше полягає в створенні демократичних уявлень, які показуватимуть, що шлях до людського процвітання вимагає від нас певних кроків на міжособистісному, громадському та суспільному рівнях.

Відповідно до космополітизму, який обстоює Томпсон, людина, що практикує християнство, прагне плекати культуру пробудження, яка знаходить своє натхнення в християнських, буддійських та інших релігійних і світських джерелах. Ця нова “операційна система” має потенціал відігравати ключову роль у розмовах, діалогах і колективних практиках, необхідних для процвітання людства у світі, об’єднаному космополітичною філософією та етикою. Метою Томпсонової критики буддійського модернізму є спроба визначити способи, завдяки яким буддійські погляди зможуть впливати та ці діалоги . Буддизм чи християнство варто розглядати не як єдину й остаточну істину, а як один із багатьох поглядів, одну із практик, які повинні бути частиною розмови між різними народами. Ця розмова є одним із найважливіших складників космополітизму, філософської перспективи та етичної позиції.

Кваме Ентоні Аппіа у своїй книжці “Космополітизм: етика у світі чужинців” говорить, що космополітизм базується на двох принципах: ми маємо зобов’язання перед усіма людьми; кожен із нас може й повинен цінувати конкретні людські життя. Тому ми маємо вітати й поважати відмінності між людьми, пропонуючи співчуття і турботу всім людям. Неважко побачити, як центральне місце співчуття, уважності та ненасильства узгоджується з таким підходом. Ідея любові до людей, яку несли Христос і Будда, не має зводитися лише до своїх — плекаймо космополітизм, панове!