By 
Останнім часом увесь світ спостерігав за масовими протестами чорношкірого населення США, що спалахнули після того, як полісмен ненавмисно вбив афроамериканця Джорджа Флойда. Згідно із законодавством США, будь-яка дискримінація – за кольором шкіри, етнічною належністю, релігійними уподобаннями тощо – у країні заборонена, однак частина експертів переконана, що в Америці досі є расизм. Чи так це насправді?
Історія боротьби з расизмом у США сягає періоду Громадянської війни 1861-1865 рр., коли Північні Штати перемогли рабовласницькі Південні, і расова дискримінація була заборонена на законодавчому рівні. Проте уже у 80-х роках XIX століття до влади на півдні повернулися прихильники Конфедерації, проти чорношкірого населення було прийнято низку законодавчих норм, які позбавляли їх права голосу, судового захисту та доступу до освіти. У цей час там активно встановлювалися пам’ятники генералам Конфедерації, почали виникати осередки Ку-клукс-клану. Був введений “податок на голосування”: щоб отримати право голосу, претендент мав здати екзамен на знання законодавства та англійської мови. Водночас ті американці, які мали право голосу до Громадянської війни, його зберігали. Чорношкіре населення, якому освіта здебільшого не була доступна, такі іспити, звісно ж, не могло скласти. І навіть освічені афроамериканці не мали шансів на екзаменах, оскільки вимоги до них були завищеними. Тільки у 1964-1966 роках ці дискримінаційні вимоги були відмінені.
Расистські закони діяли не тільки у Південних Штатах, а й в багатьох Північних. Так в Каліфорнії заборона на шлюби між білими та чорними діяла до 1948 року. Система освіти в Каліфорнії, як і в інших штатах, також була роздільною, і чорношкірий американець, навіть дуже талановитий, просто не міг навчатися у виші.
Тільки після Другої світової війни становище афроамериканців дещо поліпшилося: частина з них воювала в армії, де отримувала гідну зарплату. Відтак після війни чорношкірі активно почали боротися за свої права. Окрім лідера протестуючих Мартіна Лютера Кінга, потужною сподвижницею руху за права чорношкірих була Роза Паркс, яка в 1954 році відмовилася пересісти з місця для білих на місце для чорношкірих. За це жінку заарештували, але активний громадянський протест, спрямований на бойкот суспільного транспорту, був успішним. Невдовзі Розу відпустили, а дискримінаційні норми скасували.
Однак навіть після цих перемог расизм зберігався у багатьох сферах. Наприклад, білий громадянин мав більше шансів отримати кредит на житло, ніж чорношкірий. Якщо ж афроамериканцю й вдавалось одержати позику, то лише на дім у ризикованих районах. Те саме стосувалось й освіти та престижної роботи. І навіть у наш час, після того, як Барак Обама став президентом США, певне упередження в громадській думці однаково залишалось, а образ чорношкірого досі доволі часто асоціюється з наркоманом, злочинцем і маргіналом.
Певну підтримку серед американців має радикальна організація “Арійське братство”, що пропагує ідеї чистоти та вищості білої раси. За даними ФБР, організація добре організована і структурована, вона має у своєму розпорядженні приблизно 50 тис. одиниць зброї, а тому може нести загрозу національним інтересам США. У 2002 році під час спецоперації, проведеної у 12 штатах, учасників братства було затримано. Керівників організації засудили до страти, однак вирок так і не виконали, оскільки влада боїться значного суспільного резонансу. За даними соціологічних опитувань, частина американців підтримує ідеї організації, а її учасників вважає патріотами, борцями за світле майбутнє США. На противагу расистським та неонацистським організаціям в афроамериканському середовищі також посилюється радикалізм, активізуються “Чорні пантери” та “Нові чорні пантери”.
Засуджуючи дискримінацію чорношкірого населення, американці, однак, не мають переходити в іншу крайність – расизм проти білошкірих. Зокрема, у США уже почали руйнувати пам’ятники державним й історичним діячам, які нібито були пов’язані з расизмом, наприклад Христофору Колумбу.
Отже, певні ксенофобські та расистські погляди є ще доволі сильними в США. Подолання расизму вимагає методичної та активної просвітницької роботи, тривалих зусиль, діалогу. Діяти треба через інформування, контрпропаганду проти расизму, реформи у політичній сфері, законодавчі нововведення, ініціативи в освіті тощо.
